“Не найкращий ранок у моєму житті” – думав Вадим. Вчора його дружина Віка від нього пішла,  причому так некрасиво, просто прийшла з роботи, демонстративно збирати свої речі.

– Що ти робиш? – Запитав Ігор здивовано

– Що, не бачиш? Іду від тебе! – посміхаючись промовила Віка

– Це якийсь невдалий жарт, можливо спочатку варто поговорити?

– Та нема про що мені з тобою говорити! – Розлютився Віка – Набрид ти мені зі своїми розмовами, толку від тебе нуль. Залишуся з тобою – помру бідною.

Вона нервово кидала свої речі у спортивну сумку.

– А що ж тобі треба, Віка? – Запитав Вадим – Я таксист, ти секретарка. Вище голови не стрибнеш. Та ми непогано живемо начебто.

– Та йди ти – крикнула Віка нервово, скрививши обличчя.

Вона зібрала сумку, з зусиллям накинула на плечі.

– Ось і сиди в таксистах, а я з своїм начальником тепер зустрічаюся. У травні обіцяв мене до Туреччини відвезти! – Вона зачинила двері залишивши здивованого Вадима в квартирі.

Через деякий час він зателефонував до сестри. На душі кішки шкрябали і треба було з кимось поділитися, а вона була єдиною рідною людиною, обидва в дитбудинку виросли, мати їхня постійно пила. Голодом морила і била, доки опіка не забрала. Так вони один за одного міцно трималися все життя. Різниця між ними рік – йому 25, а їй 24 роки.

– Я вона яка! – Розлютилась Ніка на Віку – Говорила тобі, що погана ідея одружитися на цій жінці! Краще б з Дашкою одружився, така дівчина пристойна, і тобі симпатизувала, заміж за тебе хотіла вийти, а тепер все пізно, зараз вона вже рік заміжня, пізно її хапати.

– Та досить тобі – зморщився Вадим, перекладаючи гарячу трубку до іншого вуха – Не читай нотації, гаразд? І без тебе складно! Пізніше наберу, треба прийти до тями.

Він, поклавши трубку, пішов на кухню заварювати собі каву. Потім сидів просто так на дивані, дивлячись в одну точку. Напій стрімко остигав. Вадим думав, що все не так вже й погано. В дитбудинку натерпілися вони з Нікою. Хлопець знав ціну життя. Робота та квартира є, живий, здоровий. Хлопець підвівся і вмився холодною водою. “Чого цим жінкам треба?” – думав він обурено. Вечірки їм подавай, моря закордонні, наче не знала, за кого виходила заміж.

Він кинув рушник на підлогу і пішов у магазин за випивкою. Сьогодні він вирішив не виходити на зміну, треба було побути одному, переварити все. Не щодня його життя валиться і перевертається з ніг на голову, до того ж, Вадим був зовсім не готовий, що Віка його покине. Начебто нормально жили, навіть плани будували, а потім в одну мить виявилося, що тепер вона зустрічається зі своїм начальником, який на 15 років старший за неї.

Наступного ранку Вадим був на зміні. Степанич, старий таксист зі стажем зустрів приятеля і вигукнув:

– Ти чого це, роботу пропускаєш, блудню? На тебе це не схоже!

– Та дружина вчора від мене пішла, Степановичу. – сказав Вадим

– Ох! – Мужик зняв кепку і потер лисину – це, звичайно, погано, що тут сказати. А чому вона тебе покинула?

– Бідний я каже, а вона знайшла собі мужика старшого майже вдвічі від неї але з грішми.

– Тьху ти – полегшено зітхнув старий Таксист – Я думав там у тебе щось не в порядку. Це проблем, звичайно, але все ж, раз жінка через гроші пішла то гріш ціна такій жінці, вже я тебе знаю, ти хлопець слушний. Працюєш багато, не п’єш, таких ще пошукати треба. Грець з нею, знайдеш кращу!

– Дякую Степаничу! – Сказав Вадим вдячно – теж так вирішив, не дозволю собі сумувати за такою дівчиною. Я працювати, а то вже почалася зміна – він помахав старому і застрибнув у машину, поїхав на вокзал.

То була жирна точка для таксистів, сюди ставили тільки найкращих, а так як у Вадима і репутація була чудова, то хлопцеві виділилося тут місце для роботи. Попрацювавши до полудня, хлопець вирішив перекусити, але тут до нього в машину застрибнув чоловік із дівчинкою.

“На весняну площу,” – сказав чоловік: “за швидкість тобі заплачу!”. Вадим не звик грубіянити клієнтам, тим більше якщо з дітьми. Вирішивши пообідати пізніше, він завів машину і вони поїхали.

Зупинившись на світлофорі, Вадим крадькома розглянув парочку на задньому сидінні. “Дивні вони якісь” – подумав він сам собі. Не схоже, щоб цей чорнявий мужик не місцевої зовнішності був родичем світленької дівчинки, що сидить поруч із ним, і ще такий погляд був суворий у пасажира. А дівчинка сиділа, утиснувшись у крісло і злякано дивилася у вікно. Щось тут було не так.

– Дівчинка ваша? – спитав мужика Вадим, той подивився на нього з-під лоба, але грубити не став

– Моя, звісно. – Сказав він – Мати місцева була, померла при пологах, ось один і виховую

– Ясно. – водій кивнув.

Але чомусь його не задовольнила відповідь пасажира. На мосту встали в пробку, стояла спека, і пасажир задрімав, як дівчинка переконалася, що він спить, вона тихенько тицьнула водіях бік.

Вадим подивився на неї в дзеркало, побачивши, що дівчинка дивилась на нього благаючим поглядом. Як тільки вони рушили, дівчинка закинула на переднє сидіння записку.

У черговій пробці Вадим, узявши листок і розгорнувши, прочитавше те що було написано. “Допоможіть мені, це не мій тато!”. Вадим схвильовано глянув на дівчинку, але та, притуливши палець до губ, попросила його мовчати і через хвилину вони вже приїхали за призначеною адресою. Це виявився ринок.

Пасажир розрахувався і вийшов з машини з дівчинкою, вона крадькома кинула на водія погляд, просячи ще раз про допомогу, і поспішила за чоловіком. З того випадку Вадим буквально втратив сон він, докоряв собі за те, що відразу не допоміг малечі, а з іншого боку, що він міг тоді зробити, а раптом вона і справді виявилася б його дочкою.

Потрібно було розібратися в цій історії. Хлопець почав шукати інформацію. Він тиждень нічого не міг знайти і, майже втративши надію, нарешті в одному з архівів місцевого каналу новин знайшов фотографію молодої дівчини, яка тримала на руках малюка. Під фото було написано, що розшукується дитина, дівчинка на ім’я Аліна. Вадим ближче посунувся до монітора комп’ютера та збільшив фото. Дівчинка була дуже схожа на ту що він бачив з чоловіком. Дізнавшись телефон редакції, він кинувся туди. Там йому дали адресу родичів дівчинки і за годину Вадим уже дзвонив у двері.

Будинок був старий. Де-не-де виднілася проводка, зі стін відвалилася майже вся фарба. З того боку пролунав якийсь галас і нарешті йому відкрили. На порозі Вадим побачив стареньку в інвалідному візку.

– Ви б спитали “Хто там?”, А то раптом бандити! – сказав Вадим.

Бабуся здивовано подивилася на нього і посміхнулася беззубим ротом.

– Та що в мене красти то внучок, та якщо й якщо помру так воно може на краще буде, а тобі що треба, рідний?

– Я хотів у вас спитати: знаєте хто це на фото? – хлопець показав картку із зображенням молодої дівчини та дитини

Бабуся ахнула і підібгала губи.

– Звідки в тебе це фото, синку? – Запитала вона

– Мені здається, я знайшов дитину, що на фото, і тепер шукаю її батьків!

– Проходь, не стій на порозі – літня жінка розвернула інвалідний візок і покотилася на кухню.

Вадим роззувся і пройшов слідом темним коридором. Пахло старими речами та чимось затхлим.

– Присядь синку – жінка показав рукою на табуретку. Вона знову взяла у нього фотографію і довго дивилася на зображення, потім промовила:

– На фотокартці – моя внучка Катенька, вона померла 6 років тому, гарна дівчинка була, але зв’язалася з пройдисвітом і все пішло під укіс. Той її кудись відвіз на інший край міста. Я тоді майже перестала з нею спілкуватися, хоча ми були дуже близькі – старенька знову подивилася на фото – Може це і моя правнучка, не знаю, Катенька тоді народила, але дитинку я так і не бачила, тому повірити складно, розумієш, синку?

– А ви випадково не знаєте, де батько малечі? – кивнув Вадим

– Як Катя померла, так його одразу майже посадили до в’язниці. Там йому і місце, а потім я чула, – старенька гнівно замотала головою – що він там і помер. Все, мотузці кінець!

Бабуся потерла сухі долоні.

– А як дитину свою ваша онука назвала, ви пам’ятаєте? – спитав Вадим, намагаючись хоч щось корисне дізнатися від цієї жінки.

Бабуся насупилась, намагаючись напружити пам’ять.

– Говорила щось Катя мені, але я вже й не пам’ятаю, хоча почекай наче Поліна чи Аліна.

– Спасибі вам! – Сказав Вадим, встаючи.

Врахувавши все що потрібно і дізнавшись, тепер він був майже на 100% впевнений, що Аліна та сама дівчинка.

Він почав її шукати. Коли не працював, біг у квартали і пильно дивився, чи немає там знайомого обличчя дівчинки. Але все було безрезультатно. Однак Вадим не збирався здаватися. Він твердо вирішив, що все одно продовжуватиме її шукати.

Йому було прикро за малечу, яка виявилася нікому не потрібна і жила мимоволі у чужих людей у ​​чужому культурному середовищі. Після чергового такого об’їзду території, де жили бездомні, Вадим повернувся на вокзал працювати і побачив, що з будівлі виходить Даша. Вона стояла й озиралася на всі боки в пошуках таксі. На дівчину накинулися з пропозиціями довести.

– Це моя клієнтка, хлопці, вибачте! – Сказав Вадим з усмішкою підходячи до Даші.

Дівчина широко посміхнулася і обійняла старого друга.

– Якая зустріч! Довезеш додому? Ти ще пам’ятаєш, де мешкає моя мама? – Запитала вона

– Звісно, ​​без проблем! Пішли в машину – вони сіли та поїхали.

Вадим поглядав на Дашу, що збентежено посміхалася. Вона була така красива, ще краще, ніж кілька років тому.

– А чому до мами їдеш? У неї все гаразд? – нарешті запитав Вадим

– Так, звичайно, дякую, що запитав. – Дівчина почервоніла – Просто тепер я там живу знову, ми з чоловіком і року не прожили, зрозуміли, що не пара тому, я тепер розлучена. – Сумно посміхнулася Даша

– Так! – Здивувався Вадим – Не повіриш, від мене теж вже як півроку тому Віка пішла, так що я теж розлучений.

– Так, не пощастило нам із тобою. – Даша із співчуттям дивилася на Вадима і все ще мило посміхалася.

Коли Вадим довіз дівчину до дому, то вона намагалася дати йому гроші.

– Не потрібно – Вадим навіть образився трохи – Як я можу гроші з тебе взяти, ти краще приходь повечеряти в п’ятницю! – Він подивився дівчині в очі.

– В цю? – Розгублено запитала Даша

– І в цю, і наступну, а потім ще й ще, якщо захочеш.

Вадим не міг більше стримувати себе, колишні почуття наринули, і він із почуттям поцілував Дашу прямо на вулиці біля машини. Вона охоче відповіла на поцілунок, ніби й не було цих довгих років розлуки.

На третьому поверсі відчинилася і знову закрилася шторка. Мама Даші, побачивши з ким доньку цілується, пішла ставити чайник на плиту.

– Ну, нарешті Господь почув мої молитви і ці двоє зрозуміли, що створені один для одного! – пробурмотіла задоволена жінка.

Молоді люди почали зустрічатися, а невдовзі почали жити разом. Все було чудово, але Вадиму ніяк не давала спокою історія з викраденою дівчинкою. Він розповів про всю ситуацію Даші. Вона підтримала його, пообіцявши, що теж дивну дивну пару на вулицях міста за кожної можливості. Вадим, як і раніше, у вільний час намагався патрулювати вулиці, і одного разу йому нарешті пощастило.

Спочатку він не міг повірити своїм очам, що насправді бачить цього чоловіка з дівчинкою. Вадим став стежити за ними. Через деякий час чоловік підійшов до старої жінки і, а та щось суворо сказала переляканій дитині і кудись пішов. Вадим зрозумів: зараз ідеальний момент, щоб забрати дівчинку. Хлопець під’їхав ближче до жінки з не місцевою зовнішністю  і почув, як стара кричить на дитину щоб сиділа смирно і зробила обличчя таким, щоб їй грошей давали.

Вадим вийшов з машини, і швидким кроком пішов до цієї жінки. Серце його так і билося від хвилювання, що він не чув своїх кроків. Дівчинка побачила його заведену машину з відчиненими дверима і все зрозуміла. Як тільки Вадим наблизився до них, він схопив дівчинку на руки і швидко побіг до машини.

– Гей, що ти робиш? – Закричала стара – Ану поверни дитину!

Але Вадим із дівчинкою уже застрибнули в автомобіль і на всіх парах полетіли звідти.

– Дякую вам ви врятували мене. А як вас звати? – Запитала дитина.

– Вадим. Дядько Вадим. – хлопець нервово перебирав кермо ніби він зараз пограбував банк.

– А куди ми зараз поїдемо, дядьку Вадиме? – Запитала дівчинка

– Ми їдемо в поліцію, – він подивився на неї і посміхнувся – але спочатку розберемося, чи та ти дівчинка насправді, як я думаю, а для цього тобі потрібно буде почекати мене, я декого туди привезу.

В поліції він розповів про своє розслідування та підозри. Тут же порушили справу і запросили детектива. Вадим сам зголосився привезти стареньку, щоб зробити їй і дівчинці експрес тест ДНК.

У результаті виявилось, що вони прямі родичі. Бабуся плакала, обіймаючи правнучку.

– Я згадала, прошепотіла вона, тебе мама називала Аліна.

Дитина розгублено дивилася на стареньку. Вона підійшла до Вадима і прошепотіла йому.

– Дядю Вадим, ти ж не віддаси мене цій старій бабусі? Вона може й хороша, але я не хочу з нею жити!

– Не хвилюйся маля, – Вадим засміявся – ми вже про все домовилися з бабулею. Вона вже старенька і не може доглядати тебе. Якщо ти не проти, то хочу стати твоїм татом. Ти хочеш жити зі мною?

Дівчинка здивовано розплющила очі і кинулась чоловіку в обійми.

– Звичайно!

– Та ти в мене просто чудова – розсміявся Вадим, потріпавши опустивши дівчинку – Гаразд, йди ще поговори з бабулею, а мені потрібно оформити деякі документи.

Через кілька місяців Вадим удочерив Аліну і одружився з Дашею, через 5 років у них народилися ще двоє хлопчиків.

Врешті-решт Аліна стала знаменитим у місті лікарем хірургом, і батьки нею дуже пишалися!