Дочка з чоловіком приїхали в гості до батьків у яких вже довший час жив їхній син. Те, що вони попросили зробити з дитиною поставило батьків в ступор

– Сергію, а полетім у жовтні на море, га? – Запитувала Марина Аркадіївна чоловіка. – Якраз закриємо дачний сезон. Тепло ще буде. Славик піде в дитячий садок, він підріс, не повинен хворіти часто. На кілька тижнів спокійно можна буде з’їздити.

Сергій Геннадійович подивився на дружину поверх окулярів і посміхнувся:

– А що, давай. Грошей накопичили небагато. Тижня на два вистачить, думаю, треба подивитися які ціни в цей час і куди можна злітати.

Марина Аркадіївна радісно посміхнулась

***

Разом із чоловіком вони майже п’ять років вже як вийшли на пенсію. Більшу частину року жили на дачі, поверталися до міста лише на зиму, залишивши двокімнатну квартиру молодій родині. Єдина дочка вийшла заміж завагітнівши. Народився син.

Щасливі дідусь із бабусею одразу вирішили, що на пенсії не працюватимуть, а займуться вихованням довгоочікуваного онука. І зайнялися. Щойно починався дачний сезон, вони збиралися, забирали онука, та їхали жити на дачу.

***

– Марино, а коли Юля з Андрієм за сином приїдуть? У дитячий садок скоро. Довідку зробити треба?

– Обіцяли цими вихідними приїхати, — відповіла дружина. – До педіатра я наступного тижня записалася вже, схожу зі Славиком.

– Ось усі ми, Марина, всі. Вони про дитину тижнями не питають.

– Не гнівайся, Сергію, нам же не складно. Нехай відпочивають.

– А коли ми відпочиватимемо? – поцікавився чоловік.

– А що ти втомився на пенсії? Ось восени й поїдемо відпочивати, – відповіла Марина Аркадіївна.

Увечері Сергій Геннадійович нагрів лазню. Приїхала дочка із чоловіком. На великій відкритій терасі накрили дощатий стіл. Марина Аркадіївна спекла пироги. Заварила запашного чаю із травами. Принесла фаршировані перці з кухні та поставила на стіл.

Нічні комахи вилися біля лампи. Дочка, не підводячи очей, мішала чай у кухлі, її чоловік доїдав п’ятий фарширований перець, уткнувшись у тарілку. Славко вилизав блюдце, на яке бабуся поклала йому пару ложок малинового варення, і радісний почав бігати довкола родичів. Він підбігав до матері, голубився. Мати відчужено гладила сина по голові, і той тікав пеститися до бабусі.

Марина Аркадіївна, не відриваючи погляду, дивилася на дочку. Та, побачивши погляд матері, почала розмову перша.

– Мамо, тату…, нам з Андрієм запропонували хорошу роботу за кордоном. 25 числа ми їдемо. Квитки вже куплені…

– Ось тобі й на! – обурився батько. – Куди це ви зібралися, дозвольте дізнатися.

– До Китаю, тату. Це вже вирішене питання. Поки що контракт на один рік, а потім подивимося.

Тепер Марина Аркадіївна опустила очі й стала помішувати в кухлі чай.

– А Славко? – раптом схаменулась мати. – Куди він там у сад ходитиме і як ми без онука?

– А Славку ми вам залишимо. Візьміть онука будете його доглядати? – радісно повідомив Андрій, відкушуючи пиріг.

Марина Аркадіївна та Сергій Геннадійович переглянулися.

– Рік без дитини? – здивовано сказала Марина Аркадіївна.

– Мам, ну ми сумуватимемо, звичайно, пару разів прилетимо в гості. Але у цій ситуації треба зрозуміти, що ми їдемо заробляти гроші.

-У цій ситуації можна зрозуміти, що ви залишаєте свою дитину діду з бабусею, немов собачку. Але Слава далеко не тваринка, люба доню! – голос Сергія Геннадійовича трохи затремтів.

Андрій трохи зніяковів.

– Ми розраховували на вашу допомогу та …

– І тому навіть не поцікавилися нашої думки щодо цього? – перебив його своїм запитанням Сергій Геннадійович.

– А ви проти? – З тремтінням у голосі запитала Юля.

– Ми з матір’ю теж будували плани, хотіли у жовтні на море злітати, квитки купили, – трохи прикрасив Сергій Геннадійович.

– Ви зможете прилетіти до нас, і ми разом проведемо відпустку на один з островів, там є море, – заперечив Андрій.

– Бачиш, за нас уже все вирішили,  — Сергій Геннадійович глянув на дружину.

Вона все ще мішала в кухлі напівостиглий чай, не підводячи очей.

***

Пізно ввечері, коли Юля та Андрій поїхали до міста, а Слава вже заснув, Марина Аркадіївна подивилася чоловікові у вічі й запитала:

– Десь ми з тобою зробили не так, як же так вийшло? Мені не складно онука виховати, але ж зростатиме без батька та матері.

Сергій Геннадійович відповів не відразу, було зрозуміло, що це питання його теж хвилювало.

– Знаєш, Марино, ми все своє жити живемо для когось, а не для себе. Ось і вийшло так. Що горювати, не жили правильно, то не починати ж зараз. Тим більше нам онука треба вирощувати.