– Я тобі заздрю, чоловік хороший, дочко розумниця, вступила до університету. А мої сини нічого не хочуть робити, – сказала жінка.

– Не кажи так, вони в тебе добрі. У мене зараз дочка поїде, і я залишусь сама. Можна я раніше піду, хочу їй пирогів зробити – сказала Ліда.

Ліда не хотіла відпускати доньку у велике місто, але розуміла, що в селищі їй нічого робити. Жінці було не спокійно, її чоловік поїхав пів року тому працювати й останнім часом від нього не було листів.

– Ого, ти пиріжки робиш? – Запитала дочка.

– Так, хвилююся, як тебе одну відпущу – сказала мама.

– Все буде добре. Я вже доросла. Що там із татом? Він не писав? – Запитала дочка.

– Ні, теж дуже переживаю за нього – відповіла Ліда.

Минуло пів року, і наближався Новий Рік. Ліда була рада тому, що приїде дочка, і вона не святкуватиме сама. Раптом їй у двері подзвонив листоноша, який передав листа жінці. Ліда була дуже рада, що цей лист від чоловіка.

Лист був дуже маленький, де говорилося, що він зустрів іншу дівчину і зрозумів, що любить не її. Ліда була впевнена, що то жарт, але потім зрозуміла, що це правда і заплакала.

На порозі Юля побачила маму і запитала, в чому справа. Мама нічого не відповіла, а просто запросила її за стіл. Дівчина не знала про те, як сказати мамі, що вагітна. Вона покинула навчання і вирішила не повертатися до столиці.

– Розкажи, що трапилося? – Запитала Ліда.

– Я вагітна і не повернуся туди. Не питай про батька дитини – сказала дівчина.

Пізніше вона розповіла мамі про те, що закохалася в хлопця, але коли він дізнався про те, що вона чекає від нього дитину, кинув її.

– Як тато відреагує на це? Він не пробачить мені – сказала дівчина.

– Не хотіла тобі говорити, але він не повернеться, – сказала мама.

– Як він міг? Він же так любив тебе – сказала дочка.

– Давай думатимемо про малюка, я переживу це – сказала мама.

Сусіди дуже зухвало дивилися на дівчину, яка виходила на вулицю з животом. Ліді самій було дуже важко, але вона намагалася підтримувати доньку, як тільки могла.

Одного дня Ліді зателефонувала сусідка і сказала про те, що у Юлі почалися пологи і її відвезли до лікарні. Юля народила і все пройшло добре.

Наступного дня вона вирішила прийти до лікарні відвідати дочку з онуком.

– Юля втекла – сказав лікар.

– Як це можливо? – Запитала жінка.

– Я не знаю, можливо, у неї післяпологова депресія, і вона скоро повернеться, – сказав лікар.

Жінка попросила подивитися на онука і побачила, що він мулат. Лідія не могла повірити в це.

– Якщо ви його не заберете, то нам доведеться віддати його до дитячого будинку – сказав лікар.

– Ні, я візьму його – сказала жінка.

Лідія їхала додому та сподівалася, що вдома буде донька. Вночі жінка не могла заснути, і уявляла, як її дочка ходить вулицею зовсім одна. Вона вирішила, що забере онука, мати якого так і не повернулася.

– Як назвете його? – Запитав лікар.

– Михайло, ви перший, кого він побачив. Хочу, щоб він теж виріс такою людиною, – сказала жінка.

Через три місяці жінка отримала листа від чоловіка, що він приїде за кілька днів. Вона не знала, навіщо він приїжджає.

– Привіт. Пробач мені, що я так зробив з тобою. Я завжди любив тебе, але зробив помилку – сказав чоловік.

Раптом у хаті почувся крик дитини, і чоловік здивувався.

– Як ти могла? – Запитав чоловік і вибіг з криками з дому.

Жінці знову принесли листа, який цього разу був від дочки.

– Мамо, я не могла вчинити інакше. Я знаю, що ти забрала сина, сподіваючись, що я приїду назад. Але я не повернуся, я не хочу бути з ним, можеш віддати його до дитячого будинку – написала дочка.

Настала весна, і біля будинку жінка побачила Віктора.

– Ти через розлучення? Я якраз папери збирала – сказала жінка.

– Ні, я хочу бути з тобою, почнімо все спочатку, я люблю лише тебе – сказав Віктор.

Ліді було цікаво, чи готовий чоловік прийняти чужу дитину.

– Я зможу його прийняти, це твоя дитина, а отже, не чужа – сказав Віктор.

Ліда прийняла чоловіка назад, бо зрозуміла, що він її дуже любить.

– Тобі не здається, що він дуже схожий на мене? – Запитав чоловік.

-Так і є, він схожий на діда – сказала жінка.

– Що ти маєш на увазі? – спитав Віктор.

– Я тоді не наважилася тобі говорити про те, що це наш онук. Юля кинула його у пологовий будинок, вона вирішила втекти від нього – сказала жінка.

– Чому вона так вчинила? – спитав Віктор.

– Не знаю, вона сказала, що він їй не потрібен, – відповіла жінка.

Минуло кілька років. Юля один раз приїхала додому та сказала, щоб вона віддала дитину до дитячого будинку.

– Це ти ганьба у нашій родині, а це наш син, йди звідси – відповів Віктор.

Михайло був дуже гарним хлопцем, мав багато фанаток. Але настав час йти в армію.

– Мамо, не плач, я ж не на війну піду, а до армії – посміхнувся хлопець.

Михайло пішов на медкомісію до терапевта, і жінка, яка приймала його, дуже здивувалася почувши його прізвище. Юля одразу зрозуміла, що це її син, бо він був схожий на батька.

Увечері у двері постукала жінка, то була Юля.

– Мамо, це терапевт, познайомся – сказав хлопець.

– І навіщо ти приїхала? Що змінилося з того часу? – Запитала мама.

– Я можу допомогти, щоб він не пішов до армії – сказала Юля.

– Не треба, він сам вирішить, що йому робити – відповів батько.

Дівчина почала скаржитися на своє життя, і сказала, що їй нема для кого жити. Батько не збирався шкодувати доньку, бо минуло вже багато часу.

– Наша дочка боялася ганьби, бо її син був мулатом. Вона побачила, який він гарний, і вирішила повернутись. Міші не завжди було просто, над ним часто знущалися. Ти знаєш, як було тяжко? Ми ходили до психолога, щоб він виріс такою самою людиною, як і всі – сказала мама.

– Я зрозуміла, я піду, ви маєте рацію – сказала Юля і пішла на вулицю.

– Юля Вікторівно, ви моя мати? – Запитав хлопець у жінки на зупинці.

– Звідки ти знаєш? – Запитала жінка.

– Я давно це знав. У мене добрі батьки, я давно хотів побачити вас – сказав хлопець і пішов.

Ліді було боляче від того, що вони так вчинили з дочкою, але чоловік заспокоїв її.

– Міша, ти запросив друзів на прощальну вечерю? – Запитала мама.

– Так, я хотів ще запросити Юлю Вікторівну. Я знаю, що вона моя мама, і хотів би, щоб вона прийшла – сказав хлопець.

Того вечора жінка тримала сина за руку і була рада тому, що сім’я вибачила її.