Валерія не розуміла, чому в них з Олегом нічого не виходило. Вони багато разів намагалися завести дитину, проходили кілька разів обстеження, але було безрезультатно. Вони знову вирішили здати всі аналізи й з нетерпінням чекали на результати.

– Як гадаєш, що скажуть? – Запитала дівчина.

– Думаю, все буде добре – підбадьорливо відповів чоловік.

Вони поїхали до поліклініки та увійшли до кабінету лікаря. Той роздивлявся якісь папери перед собою.

– Ваші аналізи близькі до того, щоб їх назвати ідеальними – відповів лікар.

– Тоді чому в нас нічого не виходить? – Запитав хлопець.

– Погано намагаєтеся – відповів чоловік.

– Ми навіть ведемо здоровий спосіб життя, розумієте? Все життя своє змінили – жалібно сказала Лера.

– Я не знаю, що вам сказати, за аналізами у вас все гаразд. Спробуйте штучне запліднення – запропонував лікар.

Коли молоде подружжя вийшло з кабінету, Олег просив дружину погодитися на пропозицію лікаря.

– Ні, я хочу сама. Або візьмемо з дитячого будинку – рішуче заявила вона.

Повернувшись додому, вони вирішили, що поки не обговорюватимуть цю тему.

Була холодна зима, тому молоде подружжя вирішило поїхати туди де тепло. Усю відпустку вони думали про те, що їм когось не вистачає.

З початком весни Олег та Валерія твердо вирішили, що настав час шукати малюка у дитячому будинку. Вони ретельно готувалися до цього, підготували вільну кімнату майбутнього сина чи дочки. Влітку все було готове.

Пара з нетерпінням чекала на той день, коли повернуться додому з малюком.

Вибравши потрібний момент, вони вирушили до дитячого будинку.

– Я хочу сина, виховав би з нього справжнього джентльмена – мріяв Олег, коли вони йшли туди.

– А я хочу доньку, щоб плести їй коси – з усмішкою додала Лера.

– Виберемо того, хто нам дуже сподобається – сказав чоловік.

Дівчина погодилася. Вони дійшли до потрібної будівлі. У дитячому будинку було багато дітей, але найбільше їхню увагу привернула маленька дівчинка. Подружжя кілька днів поспіль приходило туди й спілкувалося з малюками, які не мали батьків.

– Я все-таки хочу ту дівчинку, її звуть Камілла, я вже спитала – з усмішкою сказала Лера.

– Я теж її помітив, хочеться подарувати їй сім’ю. Скільки ми сюди ходимо, стільки разів моє серце тягнеться до неї. Отже, ми ухвалили рішення? – Запитав Олег.

Валерія позитивно кивнула. У кабінеті директора дитячого будинку їм розповіли, що Камілла потрапила до них нещодавно.

– Ми не змогли дізнатися, хто її батьки. Мало того, ми зовсім нічого про неї не знаємо. Її знайшли одну на вокзалі. У неї нічого не було із собою. Вона лише сказала, що її звуть Камілла і їй два роки. Навіть дату народження точну ми не можемо сказати – пояснила жінка.

– Ми готові її взяти – відповів Олег.

– Прекрасно. Вона здорова дівчинка, товариська. Потрібно все владнати з документами, і ви зможете її забрати. Ви готові набратися терпіння? – З усмішкою уточнила директор.

– Звичайно – усміхаючись, сказала Лера.

Оформлення документів зайняло достатньо часу, але вже за кілька тижнів Олег та Валерія забрали дитину до себе додому.

Вони були неймовірно щасливі з того, що нарешті стали батьками. Щодня вони гуляли з маленькою Каміллою парком, пригощаючи її солодощами й катаючи на різних атракціонах. Щастю не було меж.

Через тиждень після удочеріння Валерія відчула себе дуже погано. Вона думала, що це від втоми, адже з появою дочки дівчина почала перевтомлюватися. Але погане самопочуття не залишало її багато днів.

Валерія насторожилася. А раптом це те, що вона думає? Купивши тест і зробивши все потрібне, вона побачила дві бажані смужки. Дівчина була дуже щасливою. Сталося диво.

Коли Олег повернувся додому, дружина побігла до нього в обійми.

– Не повіриш, що сталося! – радісно казала вона.

– Що? – Здивувався Олег, сміючись.

– У нас буде дитина, дивись! – Стрибаючи на місці, сказала Лера і простягла йому тест.

Олег не міг повірити своїм очам.

– Я був щасливий, а тепер буду ще щасливішим! – Олег так міцно обійняв свою дружину, що Камілла заплескала в долоні.

Йшли тижні. Очікування дитини було дуже щасливим часом для подружжя. Якось вдень дівчина займалася прибиранням. Камілла була у садочку, а Олег на роботі. Раптом хтось постукав у квартиру.

Відчинивши двері, Валерія побачила незнайомку.

– Доброго дня. Ви Валерія? – уточнила дівчина.

– Вітаю. Все правильно – здивовано сказала Лера.

– Я Марина. Потрібно поговорити щодо Камілли – крізь сльози сказала незнайомка.

Валерія впустила Марину та запросила на кухню.

– Можна склянку води – нервово попросила гостя.

Валерія не знала, що відбувається, але серце підказувало лихо.

– Камілла – моя дочка. Розумієте, трапилася страшна подія у моєму житті. Я втратила її – почала Марина.

– Як? – Здивувалася Лера.

– Я закрутила роман, коли відпочивала на курорті. Коли повернулася сюди, то дізналася, що чекаю на дитину. Звичайно, я вирішила залишити її. Пізніше я знайшла нового чоловіка. У нас із ним все складалося добре, але потім відносини почали руйнуватись. Я сказала йому, що хочу розлучитися і переїду від нього разом з дочкою. Поїхала у справах, а коли повернулася, то побачила, що нема ні чоловіка, ні дочки. Потім з’ясувалося, що він забрав її та хотів поїхати. Але він зрозумів, що крадіжка дитини загрожує покаранням, тож залишив дівчинку на вокзалі одну. Я та моя мама довго шукали мою дочку, але не знайшли. Не там шукали. Але невдовзі мені повідомили, що вона у дитячому будинку. Я туди не встигла. Ви її удочерили. Прошу вас, поверніть мені мою дочку – плакала Марина.

Валерія не знала, що робити. Вони дочекалися повернення Олега, який приїхав із Каміллою. Побачивши незнайому дівчину у сльозах, чоловік одразу все зрозумів.

– Ви її рідна мати? – З порога запитав Олег.

– Так – тихо відповіла Марина.

Камілла побачила маму і побігла до неї з радісним криком. Валерія все розповіла дружині. Вибору не було. Каміллу довелося повернути рідній мамі. Це було дуже важке рішення для молодого подружжя.

Минув час, у Валерії з’явилася дочка. Вони з Олегом недовго думали, як її назвати. Вирішили, що її назвуть Каміллою.