Директор організації в якій працювала Рита була дуже суворою.

– Як же мені набридла ваша куховарка Катя – сказала директор бухгалтеру.

– Вона не моя, це не я її сюди привела – здивовано відповіла жінка.

– Вона ваша сусідка, – сказала директор.

– Ну і що, вона сама прийшла сюди працевлаштовуватись. Чим вам вона не догодила? – поцікавилася Маргарита Іванівна.

– Занадто багато собі дозволяє – сказала Наталя Петрівна.

– Ви перебільшуєте, – відповіла їй жінка.

– Ні, це не так – сказала директорка – Катя вся брудна та не доглянута, але ж вона на кухні працює, чим це не доказ – запитала Наталія Петрівна.

– У вас до неї просто особиста якась ворожість, – сказала Рита.

– Ні це не так! – Вигукнула директор.

Співробітники повертались з новорічних канікул та були у гарному настрої. Біля роботи Маргарита зауважила, що машина Наталії Петрівни стоїть вже біля воріт, що її трохи засмутило.

Коли вона відчинила двері приміщення, її настрій ще більше впав. В офіс розносилися крики директора через якусь дрібницю. Вона кричала про те, як вони погано та несумлінно працюють. Рита швидко пройшла попри та пішла до себе в кабінет.

Вона вирішила, що не піддаватиметься на фактори, що її засмучують, але тривало це недовго. На порозі з’явилася зла директор, яка була схожа на монстра.

– Доброго ранку і з Новим Роком! Як у вас справи? – голосно промовила директор.

– І вас зі святом. Чому ви так кричали, я навіть звідси чула! – зі сміхом промовила Рита.

– Смішно тобі, а в мене вже нервів не лишилося. Я всю енергію на неї витратила – зло сказала жінка.

Незабаром директорка пішла поправляючи свою зачіску. Робочий день розпочався і співробітники заповнили будинок.

– Запізнюємося! – крикнула Наталя Петрівна.

– Ні, на годиннику якраз 8, ми не запізнилися – сказали хором дівчата.

– Ви о 8-й вже повинні за комп’ютерами сидіти, а ви тільки заходите. Зараз поки роздягатиметеся, ще пів години пройде. Все, не хочу настрій з вами тут псувати – крикнула директорка і пішла.

Через пів години Рита побачила Наталю Петрівну у вікні та попередила дівчат про її прихід.

– Бережіться, йде, – сказала Рита.

Дівчатка одразу взялися до роботи, а Світлана побігла ставити чайник.

– Тарілки з кухні зникли. Того року лише новий сервіз купували. І де вони зараз? – Злісно сказала директор.

– Та куди вони могли пропасти? Кому взагалі це треба, не несіть нісенітниці – здивовано запитала дівчина.

– Звідки я знаю. А хоч, знаю. Чергувала на святах твоя сусідка. Ще й не визнається у крадіжці – злісно сказала Наталя Петрівна.

– Вона не злодійка, не треба намовляти на неї. Вона вже давно тут працює, все добре, ніколи не було таких моментів – відповіла Рита.

– Це вона винна, я певна, не треба мені нічого пояснювати. Хоч що мені кажи, я все одно в це не повірю – сказала директорка.

– Вона не могла їх забрати, там перевіряє охоронець всі – відповіла Рита.

– Погано перевіряють. Ти бачила взагалі, яка там охорона сидить? Олю, зараз злодійка прийде. Дай їй заяву про звільнення – сказала жінка.

За кілька хвилин до будівлі зайшла Катя та пішла до відділу кадрів. Весь цей час Наталя Петрівна сиділа мовчки й не виходила з кабінету. Коли дівчина написала заяву, вона зазирнула до директора до кабінету.

– До побачення, сподіваюся, більше не побачимось. Все зло, яке ти робиш людям, обов’язково повернеться – сказала їй дівчина.

– Що ти таке кажеш? Я взагалі твій директор! – голосно крикнула Наталя Петрівна.

– Дурна ти, а не директор. Нікого, крім себе, не любиш і людей, які тобі правду говорять, теж не любиш – сказала Катя.

– Пішла геть звідси! – крикнула Настя і вказала дівчині на двері.

Цієї хвилини Оля принесла заяву Каті про звільнення.

– Дата звільнення сьогоднішня? – Запитала Рита.

– Ну так, а що? – сказала Наталя Петрівна.

– Ви ж усіх змушуєте відпрацьовувати 2 тижні, а тут одразу звільнили, – сказала Рита.

– Мені начхати, я не хочу її тут бачити – грізно відповіла директор.

– Мені все одно. Ми маємо їй зарплату сьогодні виплатити. Нам рахунки ще не скоро відкриють – говорила Рита.

– Та що вона напише. Ніхто ніколи не писав – сказала Наталя Петрівна.

– Звідки Ви знаєте? Я пропоную перенести її звільнення на день, коли відкриють рахунки – тихо промовила бухгалтер.

– Беру відповідальність на себе – сказала директор.

Дівчина зрозуміла, що сперечатися марно і пішла на своє робоче місце. Настрій у директора став дуже добрим, і вона запросила всіх пити чай. До відкриття рахунків минуло 11 днів.

Гроші зарахували і їй змогли виплатити зарплату при звільненні. За кілька днів до офісу прийшли документи. Це були документи з трудової інспекції по звільненій співробітниці Каті.

– Я вас попереджала! – сказала Рита.

Директор з усіма необхідними документами та з помічницею Мариною поїхали до інспекції. Наступного дня робочий день уже давно розпочався, але директора не було.

– Все добре? – запитала Наталю Петрівну Рита.

– Так, вони переглянули всі документи. Проблема лише у тому, що зарплату запізно виплатили. Ну, нічого, невеликий штраф заплатимо і все. Олю, йди сюди. Візьми водія та оплати штраф – грізно сказала директорка.

Оля взяла папір і була шокована.

– Наталю Петрівно, тут написано, що це я у всьому винна. І підпис теж мій стоїть – здивовано запитала дівчина.

– Ти й винна. Ти ж неправильну дату в договорі про звільнення вказала  – відповіла директорка.

– Бути не може, вона зробила все так, як ви сказали – втрутилася бухгалтер.

З того моменту минув рік, як раптом прийшло повідомлення з прокуратури. Почались серйозні перевірки. Виплили старі документи.

Знайшли багато порушень у роботі директора. Потім Наталію Петрівну звільнили. Рита зрозуміла, що без неї  працювати стало набагато краще та спокійніше.

Раптом Рита на вулиці зустріла Катю.

– Здрастуйте, Катя – сказала Рита.

– Привіт як у вас справи? – Запитала жінка.

– Та все добре, нещодавно Наталію Петрівну нарешті звільнили, занадто багато собі дозволяла – сказала Рита.

– Добре що мої скарги в органи допомогли – відповіла Катя.

– Дуже дякую, нам без неї так добре стало. А ти куди влаштувалася працювати? – Запитала жінка.

– Я тепер куховарка у дитячому садку, робота дуже подобається, персонал гарний, й чудовий директор, не те що раніше – з усмішкою відповіла Катя і попрощавшись пішла.

Настрій Рити після цієї зустрічі став трішки кращим.