Надворі стояв спекотний день. Юля дізналася про свої відмінні результати за іспити й була в дуже гарному настрої.

– Ти прокинулась? – Запитала мама.

Донька холодно від неї відсторонилася. Батьки розуміли, що в дочки перехідний вік, і її настрій може різко змінюватись.

– Мамо і тато, я дуже добре склала іспити, і ми з друзями вирішили відзначити це. Сьогодні пізно прийду, не хвилюйтеся – відповіла дочка.

– Звичайно. Ти не передумала вступати до педагогічного? – Запитала мама.

– Ні. Піду на вчителя – відповіла дівчина.

– Молодець, вчитель ніколи без грошей не залишиться.

Батьки дівчини хотіли подарувати їй в честь успішного закінчення школи ноутбук. Вони намагались встигнути купити подарунок до приходу дівчини й поїхали до міста. Юля згадувала свій вчинок, який вона зробила стосовно мами. Жінка нещодавно розповіла дочці, що вона їм не рідна, вони взяли її із дитячого будинку. Дівчина дуже любила пару, але вона злилася на них, і хотіла дізнатися, хто її біологічні батьки. Юлі було неприємно від того, що вона так поводилася зі своєю сім’єю, але нічого не могла з собою вдіяти. З самого ранку вона поїхала до салону краси, і після нього виглядала просто неймовірно.

– Мамо, тату, це що, мені? Я вас дуже люблю, вибачте мені за ту поведінку, але ви повинні мене зрозуміти – сказала Юля, коли побачила подарунок.

Дівчина пішла далі готуватись до свята, а батьки пішли на кухню.

– Ти думаєш, ми не зарано повідомили їй про те, що вона не рідна дочка? – Запитала мати батька.

– Ні, не рано. Уяви, якби ми ще тягнули.  Вона зараз відреагувала так погано, а що було б пізніше, не відомо – відповів батько.

– Може, ти маєш рацію – відповіла жінка.

Дівчина вже була повністю готова до виходу. Юля виглядала розкішно. Вона мала гарну зачіску і темно-синю сукню.

– Я прийду рано вранці, не чекайте на мене, все буде добре – сказала дочка.

Котедж виглядав дуже добре, батьки Олени непогано заробляли.

– Юля, привіт. Проходь, поки ще не всі під’їхали, дивитимемося телевізор і розмовлятимемо – сказала Олена.

Дівчата пішли до зали, де було багато випічки. Через деякий час розпочалася дискотека, і багато хлопців звали Юлю на танець. Вона не мала настрою, і відмовила їм.

– Пограймо у гру, а хто програє – той відповість на всі запитання – сказав Ігор.

Усі хлопці погодились і почали грати. Завдання були дуже цікавими й головною вимогою гри було говорити абсолютну правду. У ході гри було зрозуміло, що Юля програє. Вона дуже переживала, тому що зараз вона має відповісти на запитання.

– Куди хочеш поїхати вчитися? – Запитав хлопець.

– Я отримуватиму педагогічну освіту – сказала дівчина.

– Як ти працюватимеш з дітьми, якщо ти їх ненавидиш? – Запитав він.

– Я виправлятиму в собі це. Усього можна досягти, якщо ти щиро намагатимешся – сказала Юля.

– Ти не зможеш це зробити, ти ж боїшся їх – сказав хлопець.

– Це минає, у когось це раніше починається, а у когось пізніше – сказала Юля і зі сльозами пішла надвір.

Дівчина хотіла викликати машину, щоб дістатись додому. Юля обережно йшла дорогою, падав сильний дощ, прислухаючись до шереху. Раптом вона почула дитячий плач і Юля пішла на звук.

– Що відбувається? Як взагалі може дитина бути одна в лісі? – Запитувала себе дівчина.

На галявині дівчина побачила маленьку дитину та коляску, в якій плакав малюк. Юля була дуже налякана, і вона не знала, що робити. Якщо раніше дитячий плач дратував дівчину, то зараз навпаки, вона не могла без жалю чути його. Юля взяла дитину на руки й почала розмовляти з хлопчиком.

– Ви як тут опинилися? Що сталося? Ти бачив, яка година? – Запитала дівчина.

– Я хотів сховатись від батьків, бо вони голосно кричали. Я пішов на зупинку і почув, як немовля плаче – сказав хлопчик.

Дівчина не могла залишити дітей самих, бо колись її так само врятували її батьки.

– Пішли шукати твоїх батьків. Як тебе звати? – Запитала Юля.

– Андрій – сказав хлопчик.

Раптом вони побачили батьків, які бігли до Андрійка.

– Андрію, ну, де ж ти був, я так переживала. Ми просто з батьком трохи посперечалися, а ти вже втік – говорила мама.

– Не лайтеся на нього. Він молодець, він знайшов дитину на зупинці – сказала дівчина.

Юля дала свій номер телефону батькам хлопчика та вирішила взяти з собою немовля. Вона розуміла, що його треба відігріти й нагодувати, і почала чекати на таксі. До дівчини приїхав той самий таксист, що й відвозив її на вечірку.

– Оце чудо. Відвозив на вечірку одну, а забираю вже з дитиною – сказав водій.

– Уявляєте, я знайшла її у лісі з іншим хлопчиком. Батьки малого знайшлися, а чий малюк я не знаю – сказала дівчина.

– Бувають такі люди, тут поруч знаходиться дитячий будинок – сказав чоловік.

– Ні, він поїде до мене. Ми його точно не покинемо – сказала дівчина.

Юля поки не знала, що робити їй далі, але вона була точно впевнена в тому, що вона не покине маля.

Дівчина розуміла, що вона знайшла своє щастя, і це була ця дитина. Коли Юля під’їхала до будинку, то побачила, що батьки не сплять, а чекають на дівчину вдома.

– Юля, це хто? – Запитали батьки.

– Це довга історія. Давайте все розповім – сказала дівчина.

Незабаром Юлю почали  часто кликати в поліцію. Хлопчиком та дівчиною зацікавилася газета, яка написала про те, що у місті живуть такі герої, які вночі врятували малюка. Усі обговорювали цей випадок, але батьків так і не знайшли. Павло з дружиною намагалися залишити немовля у себе, і їм допомогло те, що вони вже мали прийомну дитину – Юлю.

Через 7 років дівчина закінчила коледж та університет. Вона дуже полюбила дітей, хотіла їм дати усі свої знання. Дівчина намагалась зробити своїх учнів добрими та чесними людьми. Хлопчика, якого вона тоді знайшла у лісі, назвали Петром. Він ріс дуже добрим, у всьому допомагав своїм батькам. Найбільше він любив свою сестру Юлю, яка навчала його у школі та давала завжди гарні поради. З того дня хлопчик ніколи більше не залишався один, а завжди був під наглядом своїх люблячих батьків і сестри, які давали йому любов і турботу.