Ліля віддавала своє взуття бідному хлопчику. Її мама не розуміла для чого дочка це робить, але потім з’ясувалась страшна правда

Ганна не розуміла, чому її донька приходить додому босоніж. Вже вдруге. Дівчинці було 7 років. Ліля гуляла щодня у дворі, грала в пісочку чи гойдалася на гойдалках. Вона любила проводити час на вулиці, проте вже вдруге за тиждень дівчинка прийшла босою.

– Чому вона приходить без взуття? Не розумію. Вона мала такі красиві нові босоніжки – говорила дівчина.

– Діти у такому віці мають звичку мінятися одягом, взуттям у тому числі – пояснив чоловік.

– Правильно, проте вона приходить без іншого взуття. Босоніж. Як таке можливо? – Запитала Ганна.

– Так, це справді дивно. Поговори з нею – порадив Олексій.

– Ти ж знаєш нашу дочку, вона не захоче говорити про це. Потрібно за нею простежити – сказала дружина.

Дівчина так і вчинила. Вона сіла у непомітному для дочки місці й почала спостерігати. Ліля гралася в пісочнику, як раптом зустріла хлопчика.

Він був у брудному одязі та в жахливих капцях на ногах. Ліля з ним про щось поспілкувалась, а наприкінці їхньої розмови дівчинка віддала йому своє взуття і босоніж вирушила додому. Ганна була вражена, проте тепер вона знала, куди пропадає взуття.

– Вона віддає свої нові босоніжки бездомному хлопчику, – сказала Ганна.

– Це чудово. У нас дочка з добрим серцем – сказав чоловік.

– Так, але ми цього місяця витратили багато грошей на її нове взуття. Невже вона буде робити це постійно? – сумно спитала дружина.

– А куди взуття забирає хлопчик? Адже вона йому віддала кілька пар – здивувався чоловік.

– Я сама нічого не розумію – сказала дівчина.

Ліля сиділа у вітальні й малювала. Ганна вирішила поговорити з нею прямо.

– Золотце моє, а де твоє нове взуття? – Запитала мама.

Дівчинка насупилась і перестала малювати. Відклавши олівець убік, вона замовкла. За кілька хвилин вона дала відповідь.

– Я віддаю його хлопчику, – сказала вона.

Ганна була рада, що дівчинка не обдурила.

– Ти правильно зробила, але більше босоніж не приходь. Добре? Ми тобі вже дві пари взуття купували. Тепер треба купити третю – сказала дівчина.

Після цієї розмови вони вирушили до магазину за новим взуттям. Щоб провчити доньку, Ганна наказала їй йти у сандалях. Але дівчинка була задоволена становищем і терпляче йшла в них поряд з мамою.

У магазинах був великий вибір, проте не все взуття підходило дочці. За кілька годин пошуку вони знайшли те, що ідеально підійшло за розміром.

– Які дорогі – сказала Ганна, побачивши ціну.

Іншого вибору не було, все взуття подорожчало на двадцять відсотків за останні два тижні. Якщо дочка так і віддаватиме взуття іншому хлопчику, тоді Ганна разом із чоловіком не зможуть купувати їй нове, стільки грошей у них немає, хоча загалом їхня родина була середнього достатку.

Наступного дня Ліля знову вирушила гуляти. Цього разу Ганна вирішила поговорити з тим хлопчиком, щоб дізнатися, куди подіється все взуття. Дівчина стежила за дочкою, яка каталася з гірки, а за пів години вирушила за будинок.

Там і був той самий хлопчик, який уже чекав на неї. Як і раніше вони почали обмінюватися взуттям. Анна почула, як дівчинка попросила віддати їй натомість старі капці.

– Мене додому мама не пустить, якщо я прийду босоніж – пояснила вона хлопчику.

Ганна вирішила втрутитися.

– Діти, привіт. А що ви тут робите? – З посмішкою запитала вона.

Раптом Ліля та хлопчик одягли на себе взуття. Ліля застебнула на собі нові босоніжки й винувато подивилася на маму.

– Ти ж хотіла віддати їх йому, віддавай, – сказала вона дочці.

– Але тоді ти не пустиш мене додому, – сказала вона мамі.

– Як тебе звати? – Запитала вона хлопчика.

– Артем – тихо відповів хлопчик.

Виглядав він і справді погано. На ньому був старий і брудний одяг, а зовні він був дуже худим.

– У тебе є брати чи сестри? – Запитала Ганна.

– У мене є молодша сестра. Ось вона – сказав Артем і показав на дівчинку, яка сиділа на лавці біля будинку.

Його сестра виглядала ще гірше за братика. Ганна помітила, що вона теж мала старі капці на ногах.

– Де твоя мама? – Запитала дівчина.

Однак після цього питання хлопчик втік. Анна взяла Лілю за руку і повела додому. Дівчина знову розповіла все чоловікові.

– Я не розумію, де взуття. Проте, мені здається, що їхня мати його продає. Діти мають маму, а вони в такому стані. Значить, вони не бездомні, – сказала Ганна.

– Теж так думаю, але тобі не варто втручатися – порадив Олексій.

– Навпаки, я хочу піти до них додому. Я не можу залишити це так просто – сказала Ганна.

– Але я з тобою не піду. Ти плачеш від будь-якої дрібниці, навіть якщо голуб потребує допомоги. А тут діти. Чекай будь-який розклад від того, що побачиш у тій квартирі, де живуть діти – сказав чоловік.

Ганна не стала сидіти, склавши руки. Вона одразу вирушила до того будинку, біля якого був Артем та його сестра.

Вона була впевнена, що вони обоє живуть там, бо під час зустрічі хлопчик втік від неї до першого під’їзду. Підійшовши дівчина побачила забиті вікна на першому поверсі.

Вона була шокована, тому що ніколи в житті вона не бачила такого. Увійшовши всередину та підійшовши до потрібної квартири, вона відчула неприємний запах. Здавалося, що там мешкають бездомні.

Двері були відчинені, тому увійти могла будь-яка людина. У вітальні на дивані лежала жінка, спала. На підлозі було розкидано безліч пляшок від напоїв.

На кухні сидів Артем і щось пив із тарілки. Підійшовши до нього, Ганна привіталася. У тарілці вона побачила воду та хліб. Дівчина була вражена тим, що мати не годує своїх дітей та залишила їх на виживання.

– Хочеш цукерку? – Запитала Ганна.

Артем кивнув і взяв те, що йому було простягнуто. Раптом визирнула його молодша сестра Юля. Вона була налякана тим, що у будинку була незнайома дівчина.

Ганна покликала її до себе, проте дівчинка втекла і сховалась за шафу. Жінка довго просиділа у квартирі, спілкуючись із хлопчиком.

Виявилося, він сам шукає собі хліб і годує себе із сестрою. Йому доводиться просити гроші у перехожих, тому що все у будинку він уже продав.

Батька в них не було, а мама пропадала ночами. Вдень жінка відсипалася. Ганна пішла у сльозах, бо не могла більше спостерігати за тим, як живуть діти. То були жахливі умови.

Ганна підійшла до чоловіка.

– Ми повинні забрати їх – сказала вона крізь сльози.

Олексій підтримав дружину. Через деякий час їм вдалося досягти справедливості. Жінку позбавили батьківських прав. Олексій та Ганна змогли забрати дітей до себе. Ліля знайшла брата і сестру.

Тепер дівчинці не довелося віддавати своє взуття, А Ганна та Олексій подарували дітям щасливе життя.