Маленький хлопчик кинувся до незнайомої жінки з криком «Маша!», і тут відкрилося неймовірне
Олег та Євгенія жили щасливо вже 7 років.
На жаль, вони не могли мати дітей, тож усиновили Артема, який дуже полюбив своїх батьків. Хлопчик був дуже активним та допитливим, зовсім не схожий на своїх маму та тата.
Якось у вихідний день родина вирішила піти до парку атракціонів.
– Швиденько все збираємося, їдемо розважатися – радісно сказав Олег.
– Ура! – вигукнув Артем.
Євгенія з усмішкою зібрала сина, і всі разом вирушили до парку. Там мама та хлопчик каталися на різних дитячих атракціонах, а Олег розважав сина у тирі, виграючи йому іграшки.
Раптом Артем побачив незнайому жінку та побіг до неї.
– Маша! – Закричав він, дивлячись на жінку.
Євгенія та Олег пішли слідом за ним. Незнайома жінка була розгублена і посміхалася хлопчику.
– Артеме, почекай мене з татом – сказала Євгенія, а сама підійшла до незнайомки.
– Доброго дня – сказала жінка.
– Вітаю. Ви знайомі з нашим сином? – Запитала дівчина.
– Так, мене звуть Надія. Я вихователька у дитячому будинку – невпевнено відповіла вона.
– Але ж ми вас там не бачили. І чому він назвав вас Машею? – здивовано спитала Євгенія.
– Так, мабуть, я нещодавно влаштувалася туди. А Машею назвав, бо я розповідала казку про Машу та ведмедя. Тому всі діти, і він у тому числі стали мене називати Машею. Вибачте, але я поспішаю – відповіла Надія і зникла.
Сім’я повернулася додому. Артем мовчки пішов до себе в кімнату і не виходив цілий вечір.
Батьки здивувалися такій поведінці хлопчика, тому що він так ніколи не поводився. У своїй кімнаті Артем малював будинок та жіночий силует.
– Хто це? – З посмішкою запитав Олег.
– Це Маша – відповів хлопчик.
Батько вийшов із кімнати.
– Як ти гадаєш, ця жінка якось пов’язана з нашим сином? Він її намалював – спитав Олег.
– Не знаю, але в мене також виникли підозри. Надія нам нічого не розповість, та й Артема не варто непокоїти з допитом. Давай завтра поїдемо до дитячого будинку, вона ж там працює – запропонувала дружина.
Олег погодився. Наступного ранку вони так і вчинили. Залишивши сина у бабусі, вони вирушили до дитячого будинку.
Подружжя розповіло все, що сталося в парку. Директор розповів, що Надія влаштувалась за два тижні до того, як вони забрали Артема.
– Чи може Надія бути рідною матір’ю Артема? – несподівано спитала Євгенія.
– Виключено. Ми перевіряємо кожного працівника. У Надії немає дітей – відповів чоловік.
Олег та Євгенія подякували за бесіду та пішли.
– Я думаю, що нам потрібно самим розв’язувати це питання та з’ясувати, хто така Надія – запропонував Олег.
– Згодна. Я маю знайому в адміністрації. Світлана, моя колишня одногрупниця. Вона допоможе – відповіла Євгенія.
На цьому подружжя домовилося і вирішило піти за сином. Мати Олега, Світлана Миколаївна, була незадоволена тим, що його син та невістка вирішили взяти дитину з дитбудинку. Коли вони повернулися за Артемом, жінка почала виявляти невдоволення.
– Нарешті з’явилися! Мало того, що сама не змогла подарувати моєму синові дитину, так ще й чужу на неї повісила. Забирайте свого малого, я більше не сидітиму з ним – злобно сказала Світлана Миколаївна і пішла в іншу кімнату.
Олег поцілував Євгенію та сказав, щоб вона не звертала уваги на його маму.
Наступного дня Євгенія вирушила до подруги на зустріч. Попередньо вони домовилися зустрітись у парку. Розповівши Світлані всю історію, вона попросила допомогти їй.
– Я допоможу, але це буде нелегко. На жаль, потрібен час. Ти готова дізнатися про будь-яку правду? – Поцікавилася подруга.
– Звісно. Я зачекаю – відповіла Євгенія.
Світлані довелося постаратись, щоб з’ясувати всю правду. Вона підняла архіви, мало того, підключила своїх знайомих колег по роботі, щоб дізнатися правду про Надію.
Зібравши необхідну інформацію, за тиждень подруга зустрілася з Євгенією.
– Хочу заздалегідь сказати, щоб ти спокійно реагувала на все, що я скажу тобі – попросила Світлана.
– Так, звісно, обіцяю. Тільки не тягни з інформацією – відповіла Євгенія.
– Що я можу сказати. Надія жінка не без дітей. Має одну дочку, вона вже доросла і живе в іншому місті. Її звуть Марія. Цікаво, що Артем якраз назвав Надію Машею. Ще один факт. Марія мала сина, від якого відмовилася. Думаю, тепер тобі має бути все ясно, – розповіла Світлана.
– Я здогадуюсь. Несподівано, що Надія виявилася не матір’ю, а бабусею. І тепер мені все ясно – зітхнула Євгенія.
Тут зненацька до них підійшла сама Надія. Дівчата здивувалися такій несподіваній появі.
– Я бачила, що ви сидите тут. Ненароком почула вашу розмову. Вибачте, але пройти повз я не змогла. Ви все вірно зрозуміли, я рідна бабуся Артема – сумно сказала жінка.
– Сідайте до нас. Розкажіть чому ви відмовилися від хлопчика? – Запитала Євгенія.
– Я не відмовлялася. Моя дочка Марія приховала від мене те, що чекає на дитину. Вона завжди була важкою дитиною, а коли виросла, то одразу ж переїхала жити зі своїм хлопцем. Потім вони розлучилися.
А дитина залишилася. Коли він народився, Марія відмовилася від нього. Артема відправили до дитячого будинку. Я все дізналася зовсім недавно, була вражена такою інформацією. Влаштувалася у цей дитячий будинок вихователькою, сподівалася, що зможу бачити Артема хоча б здалеку. Але потім його забрали ви – розповіла Надія.
– Мені дуже шкода, що так сталося. А з Марією ви не маєте зв’язку? – Запитала Світлана.
– Ні, ми не спілкуємось. Коли я проводила час з Артемом у дитячому будинку, то розповідала йому казку про Машу та ведмедя. Я хотіла, щоб це ім’я залишилося у його голові з приємними асоціаціями.
Потім він почав називати мене так. Він добрий та дуже активний. Тільки ось втручатися у вашу родину я не буду. Тепер мені не судилося його бачити – промовила жінка і розплакалася.
– Що ви! Артем ваш онук, я дозволяю вам бачитися. Приходьте у гості. Не бійтеся нас. Просто спочатку ми з чоловіком злякалися, що ви можете зашкодити дитині. Запідозрили вас у чомусь, подумали, що ви його рідна мати. Виявилось, що ви бабуся. І тепер усе стало зрозуміло – сказала Євгенія, втішивши Надію.
Ось так одна прогулянка в парку змінила життя Надії та Артема, возз’єднавши їх через стільки років розлуки.