— …Ой, я взагалі до двадцяти років жила під тотальною гіперопікою! – Розповідає двадцятидев’ятирічна Маргарита. – Мама народила мене одна, досить пізно – у тридцять шість років. І кожний крок контролювала! Прийшла додому – зателефонуй. Розігріла їжу – зателефонуй, що вимкнула газ. Листування мої перевіряла, якщо мене не було вдома о восьмій вечора, починала телефонувати, о дев’ятій зазвичай була вже істерика: «Де ти ходиш, ти бачила, яка година, на вулиці вже НІЧ!..»

…Батька свого Маргарита не знає і не бачила ніколи. Якось у пориві відвертості мама розповіла, що у нього на момент народження Рити була сім’я, і ​​вони домовилися, що фінансових претензій щодо дитини мама йому пред’являти не буде, але й вона на доньку претендувати не стане. З цим і розійшлися, домовленість свою виконали, потім мати Рити взагалі втратила його з поля зору. Нині навіть не знає, де він, як він.

– Та я без батька і не страждала ніколи, мені вистачало мами! – посміхається Маргарита. – Точніше сказати, її однієї було навіть занадто. “Туди не ходи, з тим не дружи, зошити завжди клади в перше відділення ранця!” Все перевіряла, все контролювала… Ну гаразд у школі, але в інституті? Після пар я була зобов’язана на всіх вітрилах мчати додому, і це у двадцять років! Подруги гуляли, закохувалися, ходили до клубів. А мене не пускала мама!

– Хм. Але якось вдалося це подолати?

— Подолати, мабуть, ні. Вдалося втекти! Просто взяла паспорт, написала записку, щоби мене не шукала, і пішла з дому, адреси не залишила. Жила у подруги на дачі майже два місяці, благо було літо. Іноді мамі посилала повідомлення, що все гаразд. Вона дзвонила, я просто слухавку не брала. Там і познайомилася з Андрієм.

До вересня Рита разом з Андрієм повернулися до міста, зняли маленьку студію на околиці. Андрій був на три роки старший за Риту, він вже працював. Саме він переконав Риту зателефонувати матері, відновити стосунки.

– Мама, звичайно, була в шоці! – зітхає Рита. – Кричала, що я загуляла, що принесу дитину, що Андрій мене використає і кине, я приповзу до неї. Потім навпаки, що вона мене з поліцією прийде забирати від маніяка. Ага, у двадцять років… Конфлікти були щодня! Мама і плакала, і здоров’ям маніпулювати намагалася, і що тільки не робила, загалом.

Але згодом пристрасті вщухли, тим більше, що Андрій виявився просто чудовим хлопцем. Цілеспрямованим, уважним, дбайливим, працьовитим. Через рік молоді люди подали заяву, зареєстрували стосунки, Рита отримала диплом, почала працювати. І все б добре, якби не мати.

– Вона знову взялася за своє! – зітхає Рита. – Приходила до нас додому, командувала мною, чоловіком, все критикувала. Ліжко у нас не так стоїть, дзеркало не так висить, не по фен-шую! Хапала сама і бралася перевішувати! Підлогу мити ввечері не можна, це прикмета погана. Знову почалося: скільки спати, коли вставати, що готувати.

Одного дня Андрій повідомив дружині, що має можливість перевестися по роботі до Київської філії компанії.

– І ми навіть не думали! – розповідає Маргарита. – Речі зібрали, господаря квартири попередили та буквально за два дні переїхали. Мамі зателефонували вже зі столиці, ось так… Там, звісно, ​​була істерика знову, а хто винен?

У Києві Андрій із Ритою влаштувалися непогано, взяли іпотеку. А зараз чекають на дитину. Пологи у Рити вже за місяць, і тепер з’ясовується, що мама їде …допомагати! Хоча, зрозуміло, про це ніхто не просив.

— Навпаки кажу відкритим текстом: мамо, не треба їхати! – розповідає Маргарита. – Допомога мені не потрібна. Ми впораємося самі! Але ж вона як не чує! Ти, каже, не розумієш, про що говориш, допомога з немовлям потрібна завжди та обов’язково! Ти дітей не бачила, в руках не тримала, і чоловік твій такий самий, я не можу вам довірити дитину! Вона там нашила якихось пелюшок з марлі, сорочечок, чепчиків – навіщо?

Рита чудово знає вже з досвіду, що нормальних стосунків із мамою вистачить на пару днів. Потім знову розпочнуться сварки та конфлікти. Мама скрізь лізтиме, все критикуватиме і влаштовуватиме істерики на тему того, що «так не робиться».

— Як зробити так, щоби вона не приїжджала? – мало не плаче Рита. – Мама хоче до онука, це я розумію. Але я зовсім не хочу до мами…

Її від цієї ситуації вже трясе та б’є. Нині втекти від мами з паспортом у кишені буде складніше – у них на руках новонароджена дитина та іпотечна квартира.

Як бути в такій ситуації? Що думаєте?