– Мама взагалі вдає, що немає в мене ніякої вагітності! – із розпачем у голосі розповідає двадцятидев’ятирічна Яна. – Жодного питання за весь час не поставила, адже вже сьомий місяць. Не цікавиться абсолютно, коли народжувати, кого чекаємо, що там лікар каже, взагалі не питає, чи була я у лікаря… На фото узд подивилася і байдуже – пляма якась, каже, я тут нічого не бачу, хто взагалі сказав, що це дитина? Я її реакції не розумію!

…Про дитину Яна мріяла давно, з самого весілля, яке відбулося сім років тому. Але вони із чоловіком свідомо домовилися з народженням дітей не поспішати, а підійти до цього питання пізніше, коли для малюка будуть умови.

І ось тепер у них є все, що треба для успішного та безпроблемного материнства. Яна з чоловіком твердо стоять на ногах у матеріальному плані, зробили кар’єри, купили та облаштували квартиру, пожили для себе, притерлися характерами та перевірили почуття. Вагітність настала відразу, як тільки перестали оберігатися, і протікає легко та радісно. У Яни немає ні набряків, ні токсикозу, жодних інших проблем.

Єдине, що засмучує Яну, – реакція мами на її  становище. Точніше, відсутність будь-якої реакції.

– Просто дивно! – зітхає Яна. – Моєї подрузі її мама вже всі вуха продзижчала з розмовами про те, коли будуть онуки. Костюмчики купує дитячі, уявляєш, хоча у Тані ще навіть чоловіка немає, і про жодних дітей, звичайно ж, мова поки не йде! Все одно ж, каже, стане в пригоді колись, хай через три, п’ять років, такий гарний комплект, я просто не втрималася… А в мене – повний ігнор, хоч живіт вже на ніс лізе! Як так можна?

Яні дуже хочеться поговорити про свій стан, поділитися мріями й планами, обговорити якісь моменти. Але мама уникає всіх розмов і змінює тему, коли Яна починає щось говорити про майбутню дитину. На всі питання дочки про вагітність, пологи жінка тільки відмахується – та не пам’ятаю я нічого вже! Це було сто років тому!

– Мамо, а які імена тобі подобаються? – Заходить з нового боку Яна. – А для дівчинки? А то навіть не знаю, нам із чоловіком подобається пара імен, але вони зовсім не звучать із прізвищем…

– Ой, та яка різниця, яке ім’я! – прикро відмахується мама. – Виберете потім якесь, назвете, це не проблема.

Начебто до народження дитини залишилася не кілька місяців, а кілька років. Якщо ж Яна виявляє наполегливість, мама починає злитися і дратуватись. Ще не час. Потрібно народити ще спочатку! Не загадуй…

– Почуваюся, як школярка, що залетіла, підвела сім’ю і сплутала всі плани батьків! – засмучено розповідає Яна. – Мама наче соромиться того, що я вагітна й скоро у неї буде онук!

Звичайно, мама Яни – жінка не дуже любить дітей, сама народила одну дочку і більше дітей не хотіла. При цьому Яну дуже любить, та й стверджувала завжди, що дитина у сім’ї потрібна обов’язково. Яна не думала, звичайно, що її мама стане «божевільною бабусю» – вона ще працює, у неї найактивніше життя. Тим більше раніше, ще до вагітності, мама запитувала кілька разів, коли будуть діти.

– А я на початку хотіла повідомити їй новину красиво! – розповідає Яна. – Зробили з чоловіком фото з узд, запакували, написали зворушливі слова, щось про майбутніх бабусь. Запросили в гості маму та свекруху та урочисто вручили подарунки.

Мама байдуже покрутила знімок у руках і поклала його на стіл. Ситуацію врятувала свекруха – розплакалася, полізла обійматися, розпитувала подробиці. Мама сиділа мовчки з кам’яним обличчям.

– Та досить тобі, нехай це буде найбільша твоя проблема! – Заспокоює Яну подруга. – Чоловік радіє? Цікавиться? Розпитує подробиці? Вибирає імена? Ну ось, чудово! Це найголовніше. А мама… вона не повинна цікавитись. Це взагалі не її справа, за великим рахунком. Вона свою дитину вже виростила, а твоя її не дуже цікавить. Має право на таке ставлення!

А може, справді Яна не права що ображається? Мама не повинна радіти?

Що думаєте?