– Антоне, приїжджай до мене частіше, а то ніби ми не в одному місті живемо – сказала мама.

– Мамо, вибач, нема часу – сказав син.

– Тобі дружина просто потрібна, щоб не так багато часу на домашні справи витрачалося. І дітей уже час заводити – сказала мати.

– Мамо, мені працювати треба, кредит за квартиру виплачувати, мені поки що не до цього – сказав Антон.

– Так і все життя пройде, тобі вже потрібна дівчина. Не знаю, навіщо ти з’їхав від мене, завжди б удома їжа була, все випрано та прибрано – сказала мама.

Антон поцілував маму та пішов. Він згадував, як раніше жив із мамою, і це було для нього нестерпно. Мама дуже опікувалася Антоном, постійно приводила до них додому невісток. Антон зрозумів, що більше не зможе цього витримувати й вирішив взяти квартиру до іпотеки, до того ж на іншому кінці міста. Усі їхні розмови були лише про особисте життя хлопця. Кілька разів він намагався познайомити своїх дівчат з мамою, але вони не влаштовували її. І хлопець вирішив, що коли він знайде ту саму дівчину, то познайомить її з мамою лише на весіллі.

– Я не можу вже з нею розмовляти, мені здається, що в неї тільки одне на думці – моє одруження – сказав чоловік другові.

– Не звертай на неї уваги, тобі вже 30 років, тому й хоче, щоб ти одружився.Ти краще інше послухай. Моя Наталя хоче тебе на День Народження покликати. До неї приїжджає двоюрідна сестра, взагалі красуня, мабуть, звести вас хоче – сказав друг.

– Ну добре. А де справляти будете, вдома? – спитав Антон.

– Ні, в кафе, не хочеться потім забиратися всю ніч після гостей – сказав Руслан.

– Це точно, зараз взагалі все по-іншому стало не як раніше – відповів Антон.

– Як у тебе справи з іпотекою? – Запитав друг.

– Все нормально, всі гроші туди спускаю – відповів Антон.

– Ну, молодець, скоро й сім’ю заведеш – усміхнувся товариш.

– Дівчата зараз не ті. Готові все завгодно заради квартири зробити, а мені таке не треба. Хочеться все по-справжньому, – сказав Антон.

– Знайдеш ти ще свою єдину, я теж не знав, що так швидко Наталку знайду, а врешті-решт, скоро вже про дитину думати будемо – відповів Руслан.

Через місяць хлопець прийшов на День Народження до Наталки й приніс подарунок. Коли Антон сів за стіл, побачив перед собою гарну дівчину.

– Привіт, я друг родини Антон. А ви? – Запитав чоловік.

– А я Віка, сестра іменинниці – сказала дівчина.

-О, отже це про вас мені  Руслан розказував – усміхнувся Антон.

За кілька хвилин урочистість розпочалася. Коли почався повільний танець, чоловік вирішив запросити Віку. Антон вирішив ще більше зблизитися з дівчиною, але вона його відштовхнула.

– Ми знайомі один день, а ви вже дозволяєте собі багато зайвого, – сказала Вікторія.

– Вибач, будь ласка, я більше не буду – сказав чоловік.

Він запропонував їй зустрітися наступного дня, на що дівчина відповіла, що подумає.

– Як тобі Віка? – Запитав чоловік.

– Цікава, вона мені дуже сподобалася – відповів Антон.

– Я ж казав, що вона інша, така скромна, не як усі. Роботу зараз шукати буде, поки житиме у нас, але мене це не дратує, вона готує смачно – сказав Руслан.

– Сподіваюся, спробую її їжу – посміхнувся Антон.

Антон попросив у дівчини номер телефону, і цього ж вечора зателефонував їй.

– Як тобі вечір, сподобався? – Запитав хлопець.

– Так, тільки не звично для мене це, надто галасливо було – сказала дівчина.

– Я теж втомився. Може, завтра сходимо кудись? – спитав Антон.

– Добре, а ти місто мені покажеш? – Запитала Віка.

Наступного дня хлопець із дівчиною зустрілися у парку та мило розмовляли. У Вікі нещодавно помер батько, і в селі залишилися мати та брат. З того дня молоді люди часто бачилися. Незабаром Антон запропонував Віці переїхати до нього, на що дівчина відповіла, що вони ще мало знайомі.

– Я не так вихована, я не можу просто взяти та переїхати. Для мене важливо, щоб це було назавжди, – сказала дівчина.

– Вибач, якщо я тебе цим образив. Я ладен чекати стільки, скільки потрібно. Я в тебе вже закохався – сказав хлопець.

Через деякий час дівчина познайомила Антона зі своєю мамою, яка була дуже добра та турботлива. Пара сказала, що вони скоро одружаться.

– Я навіть не зможу нічим допомогти, мені ще молодшій дитині допомагати сказала жінка.

– Нічого не потрібно. Я працюю, маю квартиру – відповів Антон.

– Який ти добрий, але з порожніми руками не прийду – усміхнулася жінка.

Брат дівчини весь вечір був поряд із молодими. Антон сказав йому, щоб він добре навчався і переїжджав до них у місто.

– Тепер їдемо знайомитись з моєю мамою. Тільки попереджаю одразу, ти, швидше за все, їй не сподобаєшся. Вона дуже любить мене, я в неї один. Буде ревнувати мене до тебе – сказав чоловік.

Ірина була така, як її й описував хлопець. Вона думала, що дівчина надто проста для її сина, і вона просто хоче оселитися у його квартирі.

– Ми вирішили одружитися – сказав хлопець.

– Ти ж не говорив мені про це, пішли вийдемо на кухню – відповіла жінка.

– Ти як смієш взагалі? Вона мені не подобається. Вона буде використовувати тебе заради квартири та грошей – сказала мама.

– Мамо, це не обговорюється. Я сам вирішуватиму, з ким мені жити – сказав чоловік.

– А як мені потім із нею спілкуватися? Вона мені не подобається – сказала жінка.

– Значить, не спілкуйся – сказав Антон.

Вікторії було дуже прикро, що вона не сподобалася матері Антона. Він намагався її підбадьорити, але вона все одно заплакала. Незабаром дівчина переїхала жити до Антона, і невдовзі відбулася наступна зустріч із його мамою.

– Весілля ще не було, п ти вже переїхала до мого сина? Сподобалася квартира? – Запитала мати.

– Ви думаєте, що це все через квартиру? Ви помиляєтесь – заплакала дівчина та втекла.

Антон щось сказав і поїхав шукати дівчину. Дорогою додому чоловік заспокоював її, і не побачив, як перед ними виник стовп. Віка прокинулася лише у лікарні й одразу ж кликала Антона. Виявилось, що він загинув на місці аварії. На похороні мати Антона ревіла і кричала, що у всьому винна Віка.

– Вона навіть на похорон не прийшла – кричала жінка.

Наталка розповіла Віці про те, що відбувалося на похороні, і дівчина ще дужче заплакала. Раптом до неї до палати зайшов лікар і сказав, що вона вагітна.

Після виписки з лікарні дівчина одразу ж переїхала жити на орендовану квартиру, бо не могла жити у квартирі Антона.

– Я тебе люблю, я дуже рада, що в мене буде малюк від тебе, це все, що в мене лишилося – плакала дівчина.

За кілька років дівчина пішла з Іллею на могилу до батька її дитини. Там вона побачила матір Антона, яка почала її знову засуджувати.

– Ти навіть на похороні не була, навіщо квіти тоді носиш? – Запитала жінка.

– Я у лікарні лежала тоді – сказала дівчина.

Мати Антона зблідла. Вираз її лиця раптово змінився.

– Як я сама не здогадалася, ви ж тоді разом були. А що то за малюк? Як тебе звати? Вибач мені, Віка, це я винна – плакала бабуся.

– Це ваш онук Ілля, я сама дізналася тільки після аварії, що чекаю на дитину – сказала дівчина.

Ірина сказала Віці, щоб квартиру Антона вона оформила на Іллю. Жінка дуже жаліла про те, що сталося, але намагалася зберігати теплі стосунки з Вікою та її онуком.