— Мама в мене – людина неймовірно вразлива, все життя я перед нею винна і перепрошую то за одне, то за інше! – Розповідає 26-на Ірина. – Це попри те, що зараз вона живе за триста кілометрів від мене, ми з сім’єю у Києві, вона в сусідньому обласному центрі… Але це не рятує! То пізно зателефонували, не з ранку, то сказали не тим тоном, то взагалі незрозуміло, що сталося. Надується, як миша на крупу, і мовчить. Ви самі, мовляв, маєте зрозуміти, що трапилося…

…Чотири місяці тому Ірина з чоловіком Максимом стали батьками дівчинки, і, здавалося б, треба зараз лише жити та радіти. Чоловік в Ірини гарний, уважний, люблячий. Заробляє, намагається для сім’ї, допомагає з дитиною. Свекри пустили молоду сім’ю в бабусину квартиру, забравши літню жінку до себе, і навіть зробили перед Іриними пологами легкий косметичний ремонт, щоб дитину привезти в чисте приміщення.

Пологи пройшли відносно легко та швидко, через добу Іра з донькою вже були вдома. Чотиримісячна Оленка поводиться ідеально: добре їсть грудне молоко, багато спить, вагу набирає за графіком і майже не завдає клопоту.

— Я, чесно кажучи, готувалась до найгіршого! – сміється Ірина. – Мені здавалося, що після народження дитини я метатимуся цілий день і нічого не встигатиму. Адже всі навколо стверджують про безсонні ночі, та й мама підливала олії у вогонь… Вона дуже хотіла приїхати допомагати, і досі хоче, я проти, ось вона і говорила, мовляв, я подивлюся, як ти заспіваєш, коли дитина кричатиме годинами безперервно вдень і вночі. Ти просто ще не знаєш, що таке немовля у будинку, які це проблеми!

Які такі неймовірні труднощі мати мала на увазі, Іра так і не зрозуміла: Оленка майже не плаче, засинає сама, вночі прокидається один раз. Ірина встигає і приготувати, і прибрати, і з чоловіком поспілкуватися, і навіть в інтернеті посидіти на втіху.

— От якби ще не постійні мамині образи телефоном, то й проблеми б у житті не було! – розповідає Ірина. – Пару тижнів тому вона знову образилася! Ми з чоловіком зрозуміти не могли, на що. Потім з’ясували! Вона знову хотіла приїхати, подзвонивши на цей раз до Макса, а він їй сказав, що не треба зараз приїжджати, мовляв, нам не потрібна допомога, приїдете якось потім. Ну і все її переклинило. «Я вам не потрібна, твій чоловік мене бачити не хоче, заборонив приїхати до онучки!».

– Важкий випадок…

— Ну ось так… Хоча я була при цій розмові, все було сказано цілком нормально, не грубо, не різко, ніхто їй нічого не забороняв. Але маму зачепило не на жарт!.. Вона вже й на мене пішла в атаку, що я, як дочка, мала поставити чоловіка на місце і змусити вибачитися перед нею.

Два тижні Ольга Іллівна, за словами Ірини, дулася: не підходила до телефону, кидала трубки, розмовляла крізь зуби, ніби дочка винна їй мільйон, але не віддає. Ірину страшенно дратувала ця ситуація.

А тиждень тому мама раптом сама подзвонила Ірі на мобільний. Побачивши її номер, дочка зраділа, але дарма.

– Ну що, дострибали? – Почала мама, не привітавшись, урочистим тоном. – Радійте тепер, довели матір! Не потрібна вам була, кажете? Ну ось, помру тепер, мабуть, скоро. Забрали швидкою до лікарні, сусідка викликала, їду. Оперуватимуть, сказали. Якщо довезуть …

Іра, звичайно, кинулася розпитувати – куди везуть, до якої лікарні, що трапилося, але Ольга Степанівна в подробиці вдаватися не стала.

— Заявила мені, що якщо я хочу її застати ще живою, треба терміново приїжджати з донькою — і поклала слухавку! – каже Ірина.

Чесно кажучи, вислуховувати скарги телефоном від мами Ірині не вперше. Жінка постійно скаржилася, і на здоров’я теж.

— У неї завжди щось болить: то голова, то шия, то спина, то бік! – розповідає Ірина. – Я вже настільки звикла до цих скарг, що вже навіть не вслухаюся, киваю і пропускаю повз вуха. Сприймаю це, як фон якийсь. Ну тому що починаєш випитувати подробиці і щось радити, до лікаря відправляти, вона тільки ображається – мовляв, тобі здається все легко і просто, ти не розумієш, яке… Але дзвінок зі швидкої – це серйозно. Я почала передзвонювати – мати не бере трубку …

Щиро кажучи, Іра хотіла вже летіти на вокзал за квитками, зателефонувала чоловікові, але він наполегливо рекомендував їй заспокоїтись і не панікувати. Дитину тягнути електричками в такий час точно не варто, сказав Максим. Зараз треба просто зрозуміти, що відбувається і наскільки серйозно. Можливо, все не так страшно, мати схильна підіймати паніку на рівному місці. Зрештою, вона сама сказала, що їде до лікарні. Треба визначити, куди саме і туди дзвонити.

— Подзвонила ще раз мамі, – розповідає Ірина. – Я їй говорю – розкажи конкретно, що трапилося! А вона знову – “Все, я тебе зрозуміла!” – І кинула трубку, тепер глухо …

Телефоном Ірині сказали, що Ольгу Степанівну привезли й екстрено прооперували того ж дня, причина операції не була серйозною. Спочатку жінка була в реанімації, потім перевели до палати. Нині вона ще у лікарні, але стан задовільний. При цьому на телефонні дзвінки мама не відповідає, на повідомлення також.

Ірина рвалася їхати до мами, але Максим категорично проти. дитину залишити нема з ким.. Тягти електричкою Макс не дозволяє, тим більше до лікарні зараз швидше за все і не пустять, через ситуацію з пандемією. Ольга Степанівна там під медичним наглядом, що треба, їй зроблять.

Максим має рацію, нема чого мотатися дарма? Лікарі в лікарні чудово впораються і без дочки. А теща все одно знайде, на що образитися, приїдуть вони чи ні.

Чи зять міг би знайти вихід і привезти дружин до матері? Зрештою, можна було поїхати у вихідні на машині, або відпроситись на день з роботи, або придумати щось ще. Адже теща дійсно потрапила до лікарні, і була операція як-не-як.

Що думаєте?