– А я синові відразу сказала, ще п’ять років тому, перед їхнім весіллям – Максе, ти цій своїй Даші потрібен тільки через гроші! – З нотками образи в голосі розповідала жінка років шістдесят приятельці. – Дівчина меркантильна, видно одразу. Не поспішай ти, говорю, з цим весіллям, почекай! Поживи так. Якщо що, розійдетеся без проблем і тяганини! Але хто б мене слухав?

– Та годі тобі, Світлано! – жваво відгукнулася співрозмовниця. – Бачила я твою невістку, нормальна цілком. Чого ти на неї в’їлася? П’ять років прожили, дитину народили, на другу чекають, а ти все не заспокоїшся… Через гроші! Ну самій тобі не смішно? Які гроші? Живуть в орендованій квартирі, і зарплата у твого Максима, на мою думку, далеко не мільйон. Тут кінці б звести абияк! Меркантильна дівчина знайшла б собі олігарха, а не твого сина.

– Не знаю, не подобаються мені їхні стосунки, Марино. Особливо останнім часом. Дашка завжди незадоволена, завжди з кислою міною. На рівному місці роздмухує скандал. І це не мої вигадки, вже навіть мати її помітила це. Старається зарадити! Мені каже – ну ви ж розумієте, вона вагітна, у неї гормони, будьте поблажливі…

– Що, часто сваряться?

– Ох, Марино! Всі нерви вже з’їли мені з чоловіком… Макс якось терпить ще її витівки, але, відчувається, вже й у нього терпець кінчається. Тут у п’ятницю ввечері… та яке там увечері, вночі вже! О першій годині! Телефонний дзвінок. Дивлюсь, Даруся. «Світлано Андріївно, а Максим не у вас зараз випадково?» Не в нас, звичайно, говорю. Він зроду до мами з татом не бігав скаржитися, сам свої проблеми вирішував!

– Ох ти… Посварилися?

– Ага. У результаті Максим одягнувся і пішов, не витримав вже її викрутасів, мабуть. Дашка заспокоїлася через якийсь час, почекала, почала йому дзвонити – а телефон дома лежить, разом з ключами від машини! Машина на місці стоїть у дворі, Макса нема… Ну, вона перелякалася, давай його шукати, всім друзям дзвонити, нам набрала… Я відчуваю, вона вже в істериці. Чоловіку кажу – знаєш що, заводь машину, поїхали до неї!

Оповідачка важко зітхає.

– Ну що, приїхали, заходимо. Максима нема. Дарина ридає вже, руки тремтять, зуби стукають. Вперше таке, мабуть, у них… Я кажу, ну, припини негайно! Заспокойся, думай насамперед про дитину. Прийде Максим, нікуди не дінеться! А не прийде – нехай котиться куди хоче, може, так і краще, хоч нерви мотати один одному не будете.

– Як ти власного сина! «Нехай котиться, куди хоче»…

– Та зла я була на них обох, Марино! Ось треба мені все це? Замість спати і десятий сон бачити, ми мчимося вночі невідомо куди. Чоловіку працювати вранці! Друга година ночі, у вагітної невістки істерика, і невідомо, що робити далі – лікарні обдзвонювати, сина шукати або швидку їй викликати, а то ще народить …

– У неї термін який?

— Та невеликий термін, місяців шість, напевно. Кажу їй, ну швидко бери себе в руки! Жінка, мати має насамперед турбуватися про дитину, а не про мужика. Чоловік це зараз діло десяте!.. А вона соплі витерла, уявляєш, руки в боки вперла і мені каже – як це діло десяте? Тут двоє дітей майже, орендована квартира і весь дохід від чоловіка! Якщо щось з ним трапиться, що мені робити, мовляв? Я, каже, одна, чи що, дітей підніматиму? У мами на мене ніхто не чекає!.. Ось такий хід думок у неї, Марино! Не за чоловіка переживає у такий момент, де він і як, а про себе думає.

– Син знайшовся?

– Знайшовся. Прийшов за годину, мабуть, після того, як ми приїхали. Ми з батьком сказали йому, звичайно, своє «фі»… Але ось ця фраза Дарини у мене з голови не йде. Син на мене все махав рукою, коли я казала, що їй від нього тільки гроші й потрібні. А в результаті так і виходить. Тільки гроші… Не знаю, що далі буде у них…

А може, права свекруха, дівчина – меркантильна егоїстка, думає та переживає лише про себе?

Що думаєте?