– …Світло у них горить постійно! – обурено розповідає пенсіонерка Поліна Олексіївна. – У туалеті навіть на ніч не вимикають. Невістка каже – старша дитина темряви боїться! Я їй: а підвестися з ліжка, включити дитині світло – не доля? А вона – я й так, каже, всю ніч із молодшою ​​скачу, то ляжу, то встану. Якщо ще п’ятирічного сина в туалет водитиму буду, я просто не витримаю.

Невістка Поліни Олексіївни, Анюта, сидить у декреті, не працює. У сина з дружиною двоє дітей, і живуть вони зараз дуже скромно: в орендованій квартирі на одну зарплату вчотирьох. Син працює від ночі до ночі, намагається, вистачає підробітку. Поліна Олексіївна бачить, що гроші даються йому дуже непросто.

А Анюта просто бере та пускає ці гроші на вітер. Чого варта, наприклад, лампочка, що горить всю ніч безперервно в туалеті! А світло серед білого дня в кімнатах, на кухні та в коридорі? Поліна Олексіївна, наприклад, у себе вдома вмикає світло лише тоді, коли без нього вже ніяк не обійтися, тобто ввечері. І, зрозуміло, тільки в тій кімнаті, де знаходиться.

Вийшла з кімнати, навіть якщо ненадовго – погасила світло, повернулася – знову ввімкнула, ця навичка вже доведена до автоматизму. Навіщо висвітлювати порожнє приміщення?

А у невістки світло горить по всій квартирі навіть вдень.

– У нас перший поверх, перед вікнами ростуть дерева, у квартирі весь час сутінки, навіть у сонячний день! – каже Анюта. – Я не можу сидіти у темряві! У мене від цього починається нудьга та депресія!

При цьому Анюта зовсім не марнотрата. Вона не ходить салонами, обновки для себе купує рідко, не вимагає від чоловіка дорогих подарунків. Проте Поліна Олексіївна все одно засмучується.

– Наша Аня поводиться, як дочка олігарха, якогось Рокфеллера, – зітхає вона. – Посуд миє, так воду ллє таким струменем, що збиває з ніг! Я їй кажу, ну можна ж потихеньку воду включити, тонким струмком, так витрата менша. Ця вода в платіжках просто золота зараз. Я вдома взагалі воду вимикаю, коли щось намилюю чи зуби чищу… І дітей треба привчати до економії, я вважаю! Увімкнув воду – швиденько мий руки, не стій, не дивись. Здається – дрібниця! А наприкінці місяця рахунок приходить значно меншим!

Анюта уважно слухає повчання свекрухи, киває головою і робить усе по-своєму.

– Ось навчаю її, навчаю! – журиться свекруха. – Все безглуздо! Завантаж, кажу, собі на телефон додаток зі знижок у навколишніх супермаркетах, чудова штука! В нас уже всі пенсіонерки його освоїли. В одному магазині зі знижкою беруть масло та яйця, в іншому – курячі грудки по акції, у третьому – молоко та сир. Все одно гуляєш з дітьми, гуляй з користю!

Ходити з коляскою магазинами Анюта не хоче. Вона вперто отоварюється в магазині біля будинку, не особливо дивлячись на акції та знижки. Просто бере продукти, які потрібні за списком. Іноді їй щастить – попадає на акцію, але найчастіше ні, і вона бере продукти за повною ціною.

– А нещодавно взагалі мішок картоплі викинула, кілограм сім чи навіть вісім! – розповідає Поліна Олексіївна. – Щоправда, безплатної. Мені приятелька з дачі привезла, я притягла їм, а вона подивилася і викинула потім! Ви бачили, каже, Поліна Олексіївно, ту картоплю? Там не картопля, а горох! Її чистити замучишся! Не треба мені такого…

Ще один пунктик в Анюти – вона терпіти не може речі, що були у вжитку, особливо дитячі.

– Я їй приносила кілька разів одягу «для дому», сусіди віддавали, у них діти виросли. Чисте все, згладжене, я сама ще раз усе перепрала. Що ще треба? Ну так, десь там цятка невелика, десь дірочка маленька попалася – зашити можна!.. Ні, все мені назад привезли, поверніть, каже, у кого взяли, і більше не беріть, нам такого не треба. Кажу ж, як дочка олігарха поводиться наша Аня…

Поліна Олексіївна серйозно впевнена, що з такою неекономною дружиною син ніколи не житиме багато і не вибереться з орендованого житла. Гроші просто витікатимуть крізь пальці такої горе-господині, як Анюта, скільки не дай.

Анюта ж, навпаки, вважає, що, економити на дрібницю, грубо кажучи, на туалетному папері та сірниках, квартиру все одно не купиш. Це не та економія. І взагалі, щоб розбагатіти, треба заробляти, а не впадати в маразм, рахуючи світло та воду.

А вам чия позиція ближча?

Як вважаєте, є сенс економити на дрібницях, жертвуючи комфортом та вільним часом?

А може, невістка має рацію, так не розбагатієш?

Що думаєте?