– Та він взагалі нас уникає, мені здається! – Розповідає 53-на Галина Михайлівна. – Ну, Сергій, майбутній зять! Зустрічаються вони півтора року майже, за цей час бачили ми його три рази, причому, два з них випадково, один – на дні народження у дочки… А тут тиждень тому Надя, приходить до нас і каже – мам, тату, я виходжу заміж! Сергій пропозицію зробив, ми подали заяву, весілля за місяць…

…Чесно кажучи, Галина Михайлівна з чоловіком збентежена і навіть трохи скривджена, чого вже там. За їхнім уявленням, перш ніж подавати заяву, хлопець мав прийти та поговорити з ними, з батьками. Як кажуть, офіційно просити нареченої руки у матері та батька.

– Обговорити майбутнє! – пояснює Галина Михайлівна. – Розповісти, як він його бачить, як він забезпечуватиме сім’ю. Та банально – де вони збираються жити після весілля?

Нареченому та нареченій по двадцять чотири роки, вони нещодавно закінчили навчання, по декілька років встигли попрацювати. Надія живе з батьками, Сергій винаймає кімнату у квартирі з сусідом. Його батьки у провінції, хоч і недалеко, але їздити звідти на роботу Сергію не зручно. Та й взагалі жити із батьками дорослому чоловікові не варто.

— Після весілля знімемо студію, житимемо, накопичуватимемо на початковий внесок з іпотеки! – ділиться планами із батьками Надія. – У нас уже є певні заощадження. Йому обіцяють підвищення після Нового року. Там, можливо, я візьму новий проєкт. Через пару років зможемо вже взяти квартиру, просту, але свою.

– Ну добре. А з весіллям що? А народжувати коли будете? Ти не вагітна?

— Ой, мамо, звичайно ж ні! – сміється Надя. – Дітей ми найближчими п’ятьма роками не плануємо, не до того поки. Та й хочеться пожити собі. З весіллям навіть морочитися не будемо. Ти бачиш, що діється? Сьогодні кафе відкриті, завтра ні, все непередбачувано, для чого воно треба так ризикувати грошима. Зареєструємось та й усе…

Звучить все цілком логічно, але Галині Михайлівні здається, що говорити про це має наречений. Так, принаймні було двадцять сім років тому, коли вона сама виходила заміж за батька Надії. Ніхто, звісно, ​​на колінах благословення не просив. Батьки знали про мету візиту нареченого заздалегідь, мама накрила стіл, Галина Михайлівна з майбутнім чоловіком прийшли разом, подарували мамі квіти, сказав, що мають намір подавати заяву, обговорили найближчі плани.

— Відразу було зрозуміло, що серйозна людина бере на себе відповідальність за сім’ю. І батькам було спокійно, знали, кому віддають дочку. А що у нас?

На перший погляд, Сергій начебто хлопець непоганий: самостійний, працює, відокремився від батьків, будує плани, робить кар’єру. Але, з іншого боку, насторожує, що він ніби уникає батьків Наді. Скільки разів запрошували в гості – завжди відмовлявся.

Наприклад, цього літа батьки звали їх приїхати на дачу, тато придумав привід – треба допомогти газон покосити. З цим тато чудово справляється і сам, у батьків нова прекрасна газонокосарка, працюватиме з нею одне задоволення. Зрозуміло, що це – лише привід. Батьки просто хотіли подивитися на потенційного зятя, познайомитись ближче.

— А він передав пару тисяч гривень на це, уявляєш? – розповідає Галина Михайлівна. – Щоб не їхати на дачу! Звісно, ​​ми не взяли, повернули, але сам факт. Було неприємно.

Але тоді Сергій був ще у статусі просто друга дочки. Теперішнє його небажання просити руки в голові у Галини Михайлівни не вкладається.

— Це неповага до батьків! – Заявляє вона.

А Надія не бачить у цьому нічого такого. Вона доросла самостійна людина, цілком може ухвалити рішення про свою долю. Просити руки у батьків у двадцять першому столітті якось безглуздо. Якщо у мами з татом є якісь питання з приводу де вони житимуть і на які гроші, вони можуть задати їх і Наді. І вона може відповісти. Навіщо їм Сергій?

Надя взагалі вважає, що батьки роздмухали з мухи слона, вона від них такого не чекала, а вони почуваються скривдженими. Дочка виходить заміж, а їх навіть не спитали.

А може, справді, безглуздо це, в наш час просити руки?

Що думаєте?