Марина Миколаївна тільки недавно почала працювала вчителькою у школі.

– Чому ти так довго збираєшся? – Запитала вона дівчинку.

Ксенія була дуже замкненою і самотньою дитиною. Коли всі її однокласники бігали та грали на перерві, та весь час сиділа за партою і дивилася у вікно.

Дівчинка не звернула увагу на слова вчителя і продовжила.

– Ви такі схожі на мою бабусю – сказала Ксенія.

Марина Миколаївна трохи зніяковіла, але нічого не відповіла.

Трохи помовчавши, дівчинка сказала:

– Правда ж добре бути птахом?

– Не знаю – відповіла вчителька.

– А я хотіла б бути маленькою ластівкою і літати по всьому світу. Ось так змахнути крильцями й полетіти куди хочеш, ніщо тебе не тримає – сказала дівчинка.

– Можливо ти й маєш рацію – сказала Марина Миколаївна і додала – Йди додому.

– Я не хочу додому – розплакалася дівчинка.

– Чому? Що трапилося? Розповідай.

– Раніше я жила з бабусею, вона мене дуже любила. Але нещодавно бабуся вмерла, і мене забрала до себе мама. Вона мене не любить. Якось я почула розмову мами з вітчимом. Він казав їй про те, щоб віддати мене до дитячого будинку, а мама сказала, що я їй поки що зручна, і по хаті допомагаю і за братами маленькими дивлюсь. Коли мами не було вдома, вітчим почав до мене чіплятися.

– Розкажи, що він робив – сказала здивована вчителька.

Дівчинка розказала про ті знущання, що здійснив вітчим.

–  Мене врятувало тільки те, що в цей час Мама повернулася, і він пішов. Вона пізно повертається з роботи.

– А вітчим що, не працює?

– Ні, він сидить удома, каже, що не може знайти роботу.

– А ти мамі говорила про те, що казав вітчим?

– Так, але тільки вона мені не повірила і покарала.

– Так, сиди тут, я схожу до директора і поговорю з ним, може він зможе чимось допомогти.

Марина Миколаївна увійшла до кабінету директора.

Вона розповіла йому все те, що почула дівчинка.

– Ви впевнені, що вона не бреше? – Запитав Борис Вікторович.

– Так, я впевнена. Я й раніше за нею помічала відстороненість.

– Була вже подібна ситуація, коли дівчинка теж скаржилася на стосунки у сім’ї. Я заявив у поліцію та органи опіки, але виявилося, що вона все вигадала, щоб привернути до себе увагу. Тому поки поспостерігайте за дівчинкою та поговоріть з її мамою.

Марина Миколаївна повернулася до кабінету.

– Він мені допоможе? – жалісно промовила дівчинка.

– Так, Ксюша, оскільки Мама твоя пізно приходь, а залишати тебе одну з вітчимом я не хочу, зараз ми підемо до мене – сказала вчителька.

Вони прийшли додому. Марина Миколаївна відправила Ксюшу дивитись мультики, а сама пішла готувати.

Жінка знайшла у своєму телефоні один номер і зателефонувала.

– Алло – пролунав на іншому кінці телефону голос.

– Міша, привіт, впізнав? – сказала Марина

– Так, Марино, я впізнав тебе.

– Тут одна моя учениця має дуже непросту ситуацію, їй треба допомогти. Можеш приїхати?

– Так, скоро приїду.

Марина продиктувала йому адресу і почала чекати.

З Михайлом вона не спілкувалася вже років 5. Раніше він зустрічався з нею й навіть робив їй пропозицію. Але Марина відмовила йому, і після цього вони більше не спілкувалися. Через знайомих тільки Марині стало відомо, що він працює у поліції.

Вже за годину чоловік стояв на порозі квартири Марини.

Вони втрьох сіли на кухні, і Ксюша ще раз розповіла.

– З мамою говорити марно – сказав Михайло – ми зробимо так.

Сказавши це, він пішов у машину і за кілька хвилин повернувся. Він приніс маленький диктофон, щоб прикріпити його до дівчинки та отримати докази її слів.

Михайло пояснив Ксюші як ним користуватися і як вивести маму та вітчима на розмову.

Ксюша увійшла до будинку, заздалегідь увімкнувши диктофон.

– Де ти вештаєшся так довго? – крикнула Мама.

– Я загралася з подружками – тихо промовила дівчинка.

– Дивись, вештається вона де завгодно, вдома не прибрано, та й братами ніхто не грав. Пішла звідси!

– Мамо, я їсти хочу – тихо сказала Ксюша.

– Що? Ти ще і їсти просиш? Не заслужила. Швидко йди із братами своїми грай. Сьогодні без їжі залишишся – крикнув вітчим.

Ксюша пішла у кімнату до своїх маленьких братів.

Трохи погравши з ними, вона вирушила до мами, щоб поговорити з нею.

– Мамо, а чому ти мене не любиш? – Запитала дівчинка.

– Та я більше тобі скажу, я тебе ненавиджу! – Крикнула Мама – впала мені на голову. Нічого, ось близнюки підростуть і вилетиш звідси як пробка.

Ксюша все записала на диктофон та пішла.

Потім вона пішла в кімнату до вітчима.

– Дядю Сашко, а пам’ятаєш як ти до мене приставав? – Запитала Ксюша у вітчима.

– Пам’ятаю. І що, знову мамі підеш скаржитися? – відповів вітчим.

– Ні, не буду.

Задоволена собою Ксюша вирушила спати.

Наступного дня вона одразу ж побігла до Марини Миколаївни.

– Ось – сказала дівчинка, даючи диктофон вчительці. – Я все записала, як ви й вчили.

– Розумниця – сказала жінка й обняла дівчинку – Ну йди на уроки, після них прийдеш до мене.

Радісна Ксюша побігла на уроки.

Тим часом Марина Миколаївна зателефонувала Михайлу. Той приїхав та забрав диктофон.

Після уроків вони знову зустрілися в Марини вдома.

– Хороші новини – сказав Михайло – цих доказів цілком вистачило, щоб органи опіки розпочали процедуру позбавлення батьківських прав мами. Відносно вітчима відкрили кримінальну справу.

– Чудово – сказала Марина. – Що ж тепер буде з дівчинкою?

– Її заберуть у притулок.

– Міша, а можна я візьму над нею опіку, а поки вона житиме зі мною?

– Поки триває процес позбавлення батьківських прав, дівчинку заберуть – відповів він їй.

– Допоможи, будь ласка. Нехай вона поки що живе в мене. Ти ж знаєш якісь умови в дитячих будинках.

– Добре. Я щось придумаю – відповів чоловік.

Маму Ксюші незабаром позбавили батьківських прав. Вітчима притягли до кримінальної відповідальності, але через те, що він не довів своїх дій до кінця, він відбувся умовним терміном. Дівчинка весь цей час жила з учителькою.

– Ну що, куди підемо? У зоопарк чи на пікнік? – Спитав дівчат Міша – Потрібно ж якось це відсвяткувати.

– Я думаю, що до зоопарку – сказала Марина.

– Може, на пікнік? – Запитала Ксюша – я ніколи не була на пікніку.

– Добре, ходімо на пікнік – погодилася Марина.

Через деякий час Михайло та Марина одружилися.

Ксюша, нарешті, знайшла люблячих маму і тата.