— …А я їм казала – переїжджайте до мене! – розповідає п’ятдесяти дворічна Анна Михайлівна. – Місця в мене достатньо, ціла трійка на мене одну, ну невже не помістилися б? Я на роботі цілий день, з понеділка до п’ятниці додому тільки спати приходжу! Але ні! Невістка, Оля, заявила, що зі свекрухою вона жити не буде жодного дня, отак ось! Зібрала дітей, поїхала до батьків у Вінницю, Дімка залишився у Києві працювати. Їздить до сім’ї у вихідні…

— Щовихідних, чи що?

— Та ні, звісно, ​​не кожні, ти що! Такого ніякий бюджет не витримає… Спочатку раз на два тижні мотався, зараз вже не кожен місяць їздить. Схоже, що справа на всіх вітрилах у них до розлучення йде. Власне, я й не сумнівалася, що цим закінчиться! Ользі так і говорила – не можна мужику одному, сім’я має бути разом, але хто б мене слухав. У результаті сім’я розбита, діти без батька, зате зі свекрухою не жили жодного дня! Оце нормально хіба? Я вважаю, що ні! Ольга розвалила сім’ю через свої безглузді принципи, от і все!

…Сину Анни Михайлівни, Дмитру, двадцять дев’ять років. П’ять років тому він одружився. Невістка, Ольга, родом із Вінниці, але навчалася у Києві, а незадовго до весілля несподівано отримала спадщину від столичної бездітної тітоньки кімнату у комунальній квартирі.

— Я думала, що після весілля вони там і житимуть, але там сусіди не дуже! – розповідає Ганна Михайлівна. – Трикімнатна квартира, у нашої Олі одна кімната, а дві інші – у бабусі із сином-алкоголіком. Жити там – те ще задоволення, їхні скандали слухати вдень та вночі! Тому кімнату вони здали в оренду, знайшли якогось невибагливого мужика-орендаря, зняли собі однокімнатну квартиру, переїхали туди.

Спочатку молодята жили непогано. Обидва працювали, заробляли, машину взяли в кредит, кілька разів злітали у відпустку. Теоретично планували накопичувати гроші та розширюватися хоча б до однокімнатної, але окремої, квартири, але на практиці з цим не надто виходило. Оренда квартири, кредит за машину, гроші на їжу, одяг, гаджети – обидві зарплати щомісяця розходилися без залишку.

— Все зрозуміло, звісно, ​​молоді, хочеться й одягнутись красиво, і в кафе сходити! – пояснює Ганна Михайлівна. — Загалом жили без накопичень, у нуль, іноді ще й у мене займали «до зарплати» пару тисяч.

Ганна Михайлівна пропонувала синові переїхати до неї в троячку і там збирати, разом простіше, і Дмитро вважав це розумним варіантом. Але Ольга про це й чути не хотіла.

— А два з половиною роки тому Оля завагітніла! – розповідає Ганна Михайлівна. – Та ще одразу двійнятами! Вагітність непроста, звичайно, були, постійно загрози переривання, лікарні, ліки. Ольга і сама по собі людина не дуже здорова, у неї геть і з очима проблеми, і з серцем щось, не дуже серйозне начебто, але все ж таки. Лікар її попередив – готуйтесь до кесаревого. Ну, тут вже я їм сказала – тепер точно до мене, і без варіантів! Я допомагатиму і під час вагітності, і коли діти народяться. Двійня ж, не жарти! Тут з однією дитиною непросто багатьом…

Відносини у Ганни Михайлівни з невісткою були цілком дружні, але Ольга влаштувала скандал, мовляв, за яким правом лізете не у свою справу? Ми самі вирішимо, куди переїжджати та де жити. Дмитру теж дісталося на горіхи – мовляв, чому твоя мама втручається і керує?

— Ну, я й відступила! – каже Ганна Михайлівна. — Робіть, говорю, що хочете! Моя справа запропонувати…

…Вагітність молоді стали спостерігати у платній клініці, народжувати теж вирішили за контрактом. Речі обрали для дітей не прості, а золоті, за словами Анни Михайлівни. І тут, треба такому статися, за кілька тижнів до пологів Дмитра скоротили з роботи.

— Ну й почали, звичайно, перекидатися: накопичень-то немає, як завжди! – розповідає Ганна Михайлівна. – Але тут декретні отримали, дірки заткнули якісь, то Дімі виплатили кілька окладів. Речі купили, за пологи заплатили, а потім – нуль. За оренду платити нема чим, Дімка влаштувався на якусь роботу, але грошей не вистачало катастрофічно. Я сказала ще раз, вже Дімі одному – говорю, попроси дружину, переїжджайте до мене…

Але навіть у такій ситуації Ольга жити зі свекрухою не захотіла. Зібрала речі, дітей та поїхала до батьків у Вінницю. І ось уже майже два роки живе там на допомогу та на гроші з оренди кімнати.

Дмитро переїхав до матері, мешкає з нею.

— Спочатку телефонували постійно, потім усе рідше і рідше, — розповідає Ганна Михайлівна. – Дімка мотався туди. Теща там теж не в настрої. Загалом, востаннє був улітку. Гроші на дітей відправляє, по-чесному, більшу половину зарплати. Інша справа, що робота в нього зараз не дуже, зарплата втричі менша, ніж за Ольги була. Вона лається, а він тільки плечима знизує – каже, ну, подавай на аліменти офіційно, отримаєш ще менше, ніж зараз…

А останнім часом Ганна Михайлівна відчуває, що у сина хтось з’явився.

— А що вона хотіла? – знизує плечима Ганна Михайлівна. – Загалом закономірний підсумок! Я думаю, що Ольга сама винна: їй пропонували вихід: переїжджати до мене. Не захотіла! Це вона Дімку покинула, а не він її. Виїхала до мами. Ну, значить, там краще, що тепер сказати.

Як вважаєте, хто винен у розвалі сім’ї – справді дружина, яка покинула чоловіка і за перших же труднощів втекла до матусі?

А може, це чоловік винний? Мав землю носом рити, знайти роботу, підробіток, вагони вантажити, але вирішити матеріальні проблеми сім’ї, поки дружина в декреті?

Жити зі свекрухою справді зовсім не варіант?

Як вам ситуація? Що думаєте?