Олену Володимирівну вважали суворою жінкою. Вона народилася 1942 року, коли всі намагалися прогодувати своїх дітей.

Жінка не пам’ятає воєнний час, але розповідала, як тяжко було після цього. Люди намагалися відновити країну, урвати останній кусок хліба.

Їхній родині пощастило, мати дочекалася батька з війни, і він повернувся здоровим. На той момент це було дивом, бо дехто повертався ледь живим.

Мама на той час працювала на заводі й дуже втомлювалася. Незабаром життя почало налагоджуватися, і мама пішла на навчання.

Вона хотіла стати учителем. Тоді люди хотіли приносити своїми вчинками користь, що зараз можна зустріти дуже рідко.

Після закінчення школи дівчина вирішила поступити на вчителя початкових класів, і невдовзі вона зробила це. Олена завжди була зі своєю родиною, але тепер їй треба було жити у гуртожитку. У кімнаті дівчина жила з Наталкою, яка була дуже гарною та цікавою особистістю.

Зі своїм чоловіком Олена познайомилася в університеті. Олег навчався на 3 курсі, коли дівчина вступала на 1.

Вони побачились у їдальні, де Олег помітив усмішку дівчини. Він узяв їжу і пішов познайомитися з нею, але Наталка сказала, щоб він пішов шукати інше місце.

– Наталя, не можна так говорити. Йому нікуди сісти – сказала Олена.

Незабаром подруга зрозуміла, що молоді люди сподобалися один одному і сказала, що піде до класу.

– Мене звати Олег – сказав хлопець.

– А мене Олена – сказала дівчина.

– Я так розумію, що ви на першому курсі. Ви нічого тут ще не знаєте, і якщо не проти, то я хотів би показати вам де що знаходиться. Можемо зустрітися сьогодні ввечері – сказав хлопець.

Дівчина погодилася і пішла до Наталки. Подруга відразу ж стала питати її про що вони розмовляли, і Олена розповіла їй двома словами. Наталка була рада за подругу, бо то був привабливий хлопець.

Олена сказала, що вона нічого не планує з ним, бо для неї зараз важливе тільки навчання. Увечері дівчина підійшла до потрібного місця та побачила Олега.

– Вибачте, я спізнилася – сказала дівчина.

– Ні, це я прийшов раніше – усміхнувся хлопець.

Олег запропонував прогулятися парком,  так вони й зробили. Наступні дві години молоді люди розмовляли на різні теми, про навчання та сім’ї, про викладачів. Вони зовсім забули про те, що настав час йти до гуртожитку, бо там була комендантська година.

На вахті сиділа зла жінка, яка почала сваритись через те, що молодята прийшли так пізно. Олег вирішив розібратися із цим сам, бо їх могли не пустити. Через пару хвилин прохань йому це вдалось.

Дівчина пішла до себе до кімнати, а Олег до себе. Після цього дня минуло 10 років, вони одружилися та народили дітей. Олена так само спілкувалася з Наталкою, яка стала дуже гарною.

Чоловік дуже любив Олену, постійно говорив їй компліменти, казав, що вона найкраща жінка.

За цей час багато що змінилося. У Олега загинули батьки після війни, а дівчини нещодавно. Жінці було важко переносити їхню смерть, але в неї був коханий чоловік та діти, заради яких їй треба було триматися.

Олена розуміла, що любов її батьків була дуже міцною, і вона хотіла, щоб у них із чоловіком було не гірше. У 90-ті було дуже важко, чоловіка скоротили, а дівчина працювала вчителем.

Вона не отримувала зарплату по кілька місяців, і Олег дуже засмучувався через те, що сидить на шиї у дружини. Він сильно переживав, бо  Олена працювала і займалася сім’єю, а його справи з роботою йшли все гірше та гірше.

Незабаром у нього стався інсульт, після якого він дуже довго відновлювався. Але це не допомогло йому, і незабаром він загинув. Жінка дуже переживала смерть чоловіка, але й тоді не покинула роботу.

Вона розуміла, що втратила кохану людину, але не може втратити улюблену роботу, бо вона може врятувати її та заглушити біль у грудях.

Час йшов.

Жінка заварила чай і пішла на балкон, але раптом помітила валізку на верхній полиці. Олена бачила її й раніше, але відчинити захотіла тільки зараз. Вона почала шукати ключа, але його не було.

Тоді жінка принесла з кухні великий кухонний ніж і почала ламати замок. Через годину вона змогла відкрити валізу, і те, що вона там побачила, шокувало.

У валізі було багато фотографій та листів, які були від Наталки.

З листування стало зрозуміло, Олегу і Наталка любили один одного, що скоро він покине Олену і вони будуть разом.

Це був початок 70-х, коли подружжя тільки почало жити разом. Чоловік часто говорив про те, що йому треба з’їздити до тітки, яка дуже хворіє. Це тривало близько двох років, і зараз жінка зрозуміла, що чоловік зраджував її з її найкращою подругою.

Ця новина вдарила по самоповазі жінки та її почуттях, які ще жили до її чоловіка. Олену заспокоювало те, що їхні стосунки закінчилися, а не тривали все життя.

Вона не розуміла, як її подруга, яку Олена завжди рада була прийняти вдома, так могла з нею вчинити. Її чоловік, з яким вона виховувала дітей, будувала побут, просто зрадив її.

Життя складне, і ніколи не зрозуміло, коли настануть важкі часи. Завжди потрібно намагатися розуміти ситуацію людини, прощати її, бо в ній може опинитися кожен.

Олена вибачила чоловіку, тому що вона любила його і розуміла, що він був молодий, і можливо йому щось не вистачало в їхньому спільному житті. Вона знала, що кожен може припуститися помилок.

До того ж це тривало не довго. Після чоловік завжди був поряд, він більше нікуди не їхав, а був опорою для Олени. Вона розуміла, що це було тимчасове захоплення, а любив він усе життя лише її.