Світлана вела поганий спосіб життя. Людмила не могла впоратися зі своєю донькою. Чоловік давно покинув їх, тому жінка виховувала дочку самостійно.

Світлана ніяк не хотіла бути слухняною, вона часто пропадала ночами, а потім поверталася як ні в чому не бувало, цілими днями відсипаючись у своїй кімнаті.

Але один день змінив їхнє життя. Світлана прийшла з новиною для матері.

– Я вагітна, але мені не потрібна ця дитина. Допоможи – байдуже сказала дівчина.

– Що? Не потрібна? Світла! – здивувалася жінка.

– Так –  відповіла дочка.

– Хто батько? Тобі ж лише 18 років – Людмила була шокована.

– Батько Андрій. Слухай, що робити? Скажи – Світлана нервово сіла на диван, чекаючи відповіді.

– Іди спати. Щось придумаємо. Але обміркуй все добре. Це твоє рідне маля – спробувала переконати її матір.

– Я все вирішила – сухо відповіла дівчина, йдучи до кімнати.

Наступного дня Людмила поїхала додому до батьків Андрія. Постукавши у двері, їй відчинила Ірина.

– Потрібно поговорити – сказала Людмила.

Ірина була вдома одна. Вона запросила жінку до кухні.

– Ми маємо щось вирішити. Світлана хоче позбутися дитини. Андрій, напевно, також її не хоче – почала Людмила.

– Що? Дитина? – очі Ірини збільшились від несподіваної новини.

– Ви не знали? – Запитала жінка.

– Ні! Знаєте, я не думаю, що саме Андрій батько. Ваша дочка веде жахливий спосіб життя, з усіма гуляє, пропадає ночами. Не треба нас втягувати у цей страшний сон – обурилася Ірина.

-Але, це наш з вами майбутній онук чи внучка – сказала Людмила.

– Ідіть – наказала та.

Людмилі довелося піти. Вона йшла додому і не могла стримати сліз, бо сподівалася, що Ірина допоможе відмовити Світлану від аборту. Тепер дівчину ніхто не переконає. Вдома на неї чекала дочка, яка з нетерпінням чекала, що скаже мати.

– Одягайся, ми йдемо до лікарні – сумно сказала жінка.

Дівчина посміхнулася й одразу ж накинула куртку, наче чекала, що доведеться йти. У лікарні її оглянула лікарка.

– Ви запізнилися. Термін вже великий – сказала лікарка.

Обличчя Світлани змінилося, а Людмила дуже зраділа цьому. Вдома дівчина влаштувала справжній скандал, звинувачуючи матір у всьому, що сталося. Жінка нічого не відповіла. У дочки часто траплялися такі зриви, а до лікаря йти вона не хотіла.

Минуло пару місяців. На світ з’явився маленький Микита. Андрій відвідував їх, проводячи час зі своїм сином. Він не збирався залишати хлопчика без батька. Світлана не доглядала за своєю дитиною.

Вихованням займалася Людмила, а дівчина продовжувала зникати ночами. Через кілька років Андрій зник безвісти. Його не могли знайти, тому всі вирішили, що його вже нема. Людмила заміняла онуку його батьків. Але це тривало недовго.

Вік дав себе знати, і коли Микиті виповнилося 6 років, бабусі не стало. Він залишився зі своєю мамою, яку мало бачив. Світлана розуміла, що хлопчику потрібен догляд, тому вирішила залишитися вдома, щоб дивитись за ним. Але її вистачило лише на місяць. Після цього вона знову почала зриватися, але вже на сина.

– Це все через маму! Я тебе не хотіла! – Кричала Світлана.

– Не плач. Я тебе не залишу – намагався втішити її маленький хлопчик.

– Іди! Я тебе ненавиджу! Я не хочу тебе бачити! – Дівчина продовжувала свою істерику, звинувачуючи сина у всіх її стражданнях.

Микита пішов у свою кімнату і зачинився. Він не знав, чому мама не любить його. Всю ніч він плакав, доки не заснув. Прокинувшись, Микита виявив, що вдома нікого немає.

Він вирішив чекати на маму і нікуди не йти. Але мами не було три дні. Микита з’їв удома все, що було в холодильнику та в шафках. Більше не було чого їсти. Він виходив на вулицю й тинявся по вокзалах і ринках у пошуках грошей.

Сусіди знали, що Світлани немає, тому допомагали Микиті та годували його. Новина про те, що хлопчик залишився сам, дійшла і до Ірини, матері Андрія. Вона одразу вирушила до нього додому.

Увійшовши до квартири, яка була не замкнена, вона побачила свого онука на кухні, який їв печиво.

– Микита! Де мама? – здивувалася бабуся.

– Її немає. Вже давно – тихо відповів хлопчик.

– Збирайся. Ми їдемо до мене додому – з усмішкою сказала вона.

– Ура! – Микита дуже зрадів і побіг до своєї кімнати, щоби зібрати речі.

Ірина йому допомогла. А потім вони поїхали до неї додому. Бабуся жила одна. Після втрати сина вона перестала виходити з дому. Ніяк не могла впоратися з тугою на душі. Але тепер у неї з’явився онук, який подарував їй нове значення життя.

Микита був копією свого батька. Ірина дуже його покохала.

Світлана повернулася додому через кілька днів і виявила, що Микити ніде немає. Сусідка сказала, що його забрала бабуся. Ця новина дуже втішила дівчину. Тепер вона була вільною від усіх обов’язків. Сина повернути вона не намагалася.

Час йшов. Микита ріс чудовим хлопцем. Ірина хотіла виховати порядного та цілеспрямованого онука. У неї це вийшло. Хлопець із відзнакою закінчив школу, а згодом отримав червоний диплом в університеті.

Він дуже любив свою бабусю, але час від часу  питав про свою матір. Бабуся казала йому всю правду.

З дитинства хлопчик любив машини. Бувало, він годинами розбирав і збирав її, щоб ознайомитися з частинами. Тепер він був дорослою людиною, яка мала любов до автомобілів.

Його хобі призвело до того, що він відкрив свій автосервіс. Вже у 28 років його бізнес приніс йому добрий дохід. Він зміг купити собі автомобіль та дачу для бабусі. Незабаром він зустрів дівчину, з якою одружився.

Він купив квартиру неподалік Ірини, щоб часто відвідувати її. Щовихідних бабуся чекала Микиту разом з його родиною. У нього вже була чудова дочка, яка була дуже схожа на свою бабусю.

Якось додому до Ірини постукали. Голос був знайомий, але зовні Ірина ніяк не могла дізнатися, хто перед нею.

– Світлана? – Запитала бабуся.

-Так. Я хочу побачити сина – сказала жінка, яка виглядала дуже погано.

– Приходь завтра в цю ж годину – суворо відповіла Ірина і зачинила двері.

Вона все розповіла онукові, щоб він сам вирішив, чи хоче він бачити свою рідну маму.

– Я прийду завтра, щоб побачити її – відповів Микита.

Наступного дня Микита вже був у своєї бабусі, чекаючи на маму. Світлана знов прийшла. Вона увійшла до квартири й з посмішкою сіла неподалік сина.

– Я так рада тебе бачити! – Вигукнула вона, але у відповідь була тиша.

Ірина не хотіла її бачити, тож пішла до сусідньої кімнати.

– Добре, що ми лишилися вдвох. Я живу в селі, будиночок добрий, але там немає опалення. Я подумала, може, я переїду до тебе? Ми з Олегом не будемо тобі заважати. Чоловік у мене добрий. Тим більше ти маєш дочку. Я допомагатиму дивитися за нею. Синку, я так сумувала! – сказала Світлана.

– Давай домовимося одразу. Я куплю тобі квартиру. Після цього ти зникнеш із мого життя – запропонував Микита.

Жінка довго не думала. Вона в ту ж мить позитивно кивнула і пішла. Микита дотримався своєї обіцянки й купив квартиру на околиці міста, зробивши там простий ремонт. Він вручив ключі матері.

Після цього вони більше не бачились. Світлана була дуже рада такій угоді.