– Я нічого не розумію! – розгублено розповідає 57-на Людмила Анатоліївна. – Дитина бажана була, років їй – давно не шістнадцять. Ми всі допомагаємо! Зі сватом по черзі бігаємо туди вдень, син приходить з роботи ввечері, бере дитину на себе. З немовлям наодинці вона майже не залишається! Вдома все є! Малюк спокійний! Сиди та радуйся. Але ні, Каріна наша взяла няньку і виходить на роботу, дитині три місяці! Це як? Вже награлася, у матусю чи що?

Каріна справді народила дитину у цілком свідомому віці – тридцять два роки.

До материнства вона підійшла не з бухти-барахти, а підготувавшись: перевіривши стосунки з чоловіком, вирішивши всі питання з житлом, поставивши на надійні рейки кар’єру, відклавши про всяк випадок досить-таки не малу “подушку безпеки”.

І народжувати її ніхто не примушував. Це було тільки її рішення – ну і, зрозуміло, чоловіка, який терпляче понад сім років чекав, коли Каріна дозріє.

Три місяці тому у Каріни народився чарівний здоровий малюк, який поводитися чудово: спить та їсть, не створюючи жодних проблем.

Проте Каріна за ці три місяці дійшла до ручки.

Річ у тому, що їй чомусь все в тягар, нічого не до вподоби: годування, купання, перевдягання малюка, а необхідність прогулянок у парку з надзвичайно красивою, обраною власноруч, коляскою – чомусь особливо ненависна. За деревами шумлять машини, поспішає кудись народ, а Каріна в безлюдному парку ходить кругами, відбуваючи час, немов стара шкапа, що обертає жорна. Сумно. Хоч лягай і вмирай.

Каріна працювала до самих пологів, у пологовий будинок потрапила буквально з наради, проте була впевнена, що півтора року в декреті просидить запросто. Для цього вона має все. Хотіла повністю поринути у материнство, виховувати малюка, спостерігати його перші кроки, посмішки, сміх. Проте “здулася” вона вже за півмісяця. Сидіння в будинку для неї нестерпне. Хоча малюка вона, здається, любить. Принаймні намагається виконувати обов’язки матері сумлінно.

А днями зателефонував начальник, привітав з народженням дитини, ну і якось так, напівжартом, повідомив у розмові, що в конторі без Каріни, мовляв, як без рук, все валиться, ні в кого нічого не виходить і так далі. Швидше, мабуть, навіть із ввічливості. І Каріна, сама від себе не чекаючи, раптом виявила готовність вийти на роботу. Начальник трохи здивувався, проте висловив повну готовність прийняти Каріну назад.

Загалом, менше ніж за тиждень Каріна знайшла няню, навіть двох – денну та нічну, утрясла всі справи, і з понеділка виходить в офіс на повний день. Чоловік трохи шокований, але Каріна запропонувала йому посидіти в декреті самому. Чоловік відразу дозволив “робити, як знає”.

Свекруха, дізнавшись новини, просто шокована. Пропонує свої послуги, мовляв, як же такого малюка залишити з чужою людиною? Але Каріна на допомогу свекрусі не згодна в жодному разі. Відносини у них непогані… були. Наразі, у зв’язку з її рішенням вийти на роботу, напружилися. Вислуховувати потім від мами чоловіка, що вона, зозуля, щойно народивши, поскакала в офіс, а свекруха їй дитину виростила, невістка не хоче.

— …І хай би питання про виживання стояло, а то — просто дурниця і примха! – журиться Людмила Анатоліївна.

Каріна натхненно збирається на роботу, але… у глибині душі її мучать докори совісті.

Якось не по-людськи, так? залишити тримісячного малюка з поспіхом знайденою нянею, вийти на роботу, коли потреби в цьому немає. За великим рахунком, просто забаганка примхливої ​​багатої дамочки. Народила, награлася, відклала убік… Мабуть, так не робиться.

З іншого боку, скрізь пишуть, що малюкові потрібна щаслива мати, а не агресивна істеричка, що сидить у чотирьох стінах на ланцюгу, і, працюючи, Каріна зможе дати синові набагато більше. Квартиру подарує на вісімнадцять років як варіант. Напевно, це не гірше за грудне вигодовування до двох років… Тільки чомусь совість все одно болить.

Як думаєте, вийти на роботу в три місяці дитини за власним бажанням – нормально або все-таки егоїзм?

Що скажете?