– …Постійно бере гроші у борг – невеликі суми, то триста, то  вісімсот гривень! – З обуренням у голосі розповідає двадцятишестирічна Таїсія. – Іноді віддає, але найчастіше ні. Наче й дрібниця, але борг накопичується! Ось у понеділок знову взяла п’ятсот гривень на ліки “до післязавтра”. Ну що – вже тиждень минув, грошей нема! Ми також їх не малюємо! Я Володі вчора сказала – давай, дзвони на вихідні, розмовляй з матір’ю, нехай повертає борг! А він каже, що йому незручно.

– Ну, так справді незручно якось – молодому здоровому синові дзвонити та вимагати у матері гроші… Тим більше вона взяла, кажеш, на ліки?

– Та як незручно! Свекруха у нас – аж ніяк не стара жінка, їй на хвилиночку сорок дев’ять років! Молода тітка. При цьому чотири роки не працює…

– У неї пільгова пенсія, чи що?

– Та немає ніякої пенсії, в тому й річ! Просто не працює. Усім каже, здоров’я не дозволяє. Виразних діагнозів немає, але симптомів купа: тиск, задишка, серцебиття, ноги набрякають. Сидить удома і перебивається випадковими заробітками. Мені, каже, що їй потрібна робота із вільним графіком! Навіщо… Щоб серіали дивитися, напевно!

У шлюбі Таїсія три роки, і спочатку вони з чоловіком жили у його матері у двокімнатній квартирі. Зрозуміло, платили за все, і з’їхали так швидко, як тільки змогли взяти іпотеку на крихітну студію в Києві.

Зате окреме житло, розмірковує Таїсія. Треба ж із чогось починати…

Зарплати у них із чоловіком порівняно невеликі, тому іпотека зараз відчутно б’є по кишені. Таїсія веде суворий облік витрат, іноді бере на роботі зайві зміни, чоловік її взагалі на двох роботах другий рік. А тут ще й мама.

У свої сорок п’ять свекруха отримала невелику спадщину і не вигадала нічого кращого, ніж звільнитися зі своєї непильної роботи, бо, за її словами, п’ятиденка її виснажила.

– Вставати о пів на сьому, тягнутися на транспорті в інший кінець міста, вислуховувати претензії, крики неадекватного начальства – і все це за копійки! – Розповідала свекруха. – Ще й зарплата порівняно не велика. Для чого так страждати?.. Дешевше сидіти вдома. До того ж мені треба розв’язувати проблеми зі здоров’ям!

У результаті зараз гроші скінчилися, роботи немає, і знайти нову не виходить. Ще й роботу вимагає не аби яку: їй потрібен вільний графік, хороший колектив, вона не може стояти, сидіти цілий день, підіймати щось важке. У неї падає зір, так що за комп’ютером в офісі – теж такий собі варіант. І їздити далеко не хоче.

– Може, у неї зі здоров’ям справді проблеми? Що лікар каже?

– Ні! – махає рукою Таїсія. – Які проблеми! Я подивилася, які пігулки вона п’є, запитала, що це… Мама каже, то це вітаміни практично! Мені здається, їй треба просто скинути вагу. І до психолога піти. Зрозуміти, зрештою, що до пенсії їй ще далеко. І утримувати її ми не зможемо!

Як вважаєте, у такій ситуації нормально буде синові зателефонувати матері й вимагати повернути взяті в борг?

Чи не гарно так? Яка б вона не була лінива, але ж виростила сина, вигодувала, освіту дала, до певного часу утримувала, лікувала, одягала, розв’язувала проблеми…

Продовжити їй допомагати, чи припиняти позичати – нехай сама вирішує свої проблеми?

Як бути? Що думаєте?