— …А в мене, як зараз кажуть, черга з наречених під дверима ніколи не стояла! – розповідає 37-на Раїса. – До Федора практично й варіантів не було, заміж ніхто не кликав. Коли ми одружилися, мені було вже не багато ні мало – тридцять чотири роки! Федір на два роки старший. Ну, як би не критично, але час уже підтискав, якщо чесно…

З чоловіками Раїсі справді не щастило. Подруги поруч крутили романи, виходили заміж, розлучалися і знову отримували пропозиції про заміжжя. І тільки навколо Раїси ніколи не вирували пристрасті. Ні закоханості, ні романтичних прогулянок, не безумств – все було тихо і спокійно, як у будинку для літніх людей.

І ось начебто все при Раїсі: господарська, симпатична, зі своєю невеликою квартирою в — а знайти собі супутника життя у неї ніяк не виходило. Намагалася знайомитися в інтернеті та на роботі, подруги знайомили з відповідними кандидатурами, навіть записалася в туристичний клуб, і все без результату.

А потім на обрії з’явився Федір.

У Федора у його тридцять шість уже був за плечима невдалий шлюб та двоє дітей. Раїса чудово знала, що аліменти синам він платив, але стосунків із їхньою матір’ю ніяких не підтримував.

— Мало того, він мені напередодні весілля відкрито заявив, що дітей ненавидить, від однієї думки про підгузки у нього починається депресія! – посміхається Раїса. – Загалом дітей він не хоче категорично, двоє у нього є і вистачить, тепер він хоче пожити для себе. І якщо в мене інша думки щодо цього, нам, мовляв, не по дорозі…

Раїсу як грім посеред ясного неба вдарив. Через два тижні мало відбутися весілля, до якого все було готове. І заміж Раїса виходила не з великої любові до Федора, а, якщо чесно, саме через дітей, щоб стати матір’ю… Розлучитися з нареченим? Піти на пошуки іншого, що горить бажанням стати батьком? Таких, як переконалася Раїса, у цьому віці вже небагато. Як правили, до тридцяти п’яти чоловіки вже мають дітей, і на перспективу народити нових багато хто реагує приблизно так, як Федір: «ні»

— Ну, і я не стала перечити – зітхає Раїса. – Не розвивала на цю тему взагалі, просто кивнула головою – мовляв, як хочеш. А через кілька місяців після весілля завагітніла.

Федір рвав і кидав, Раїса тільки розводила руками – так, мовляв, вийшло. На аборт йти рішуче відмовилася. Кілька тижнів знадобилося майбутньому батькові, щоб переварити новину. Але незабаром він заспокоївся, махнув рукою – гаразд, мовляв, хай буде. Стали чекати на дитину. Федір робив це без ентузіазму, але якось готувався. Купили речі, підготували дитячу, у потрібний час Федір відвіз дружину до пологового будинку і навіть зустрів за кілька днів із рожевим пакунком на руках.

З дочкою він Раїсі особливо не допомагав, але того цього й не потрібно.

– Бути мамою мені сподобалося! – розповідає Раїса. – Це прямо моє. Дочка мене не втомлює і не дратує. Ми з нею багато гуляємо, я читаю, малюю, займаюсь будинком. Це найкращі роки, напевно, в моєму житті!

Доньці зараз два роки, а тиждень тому Раїса втішила чоловіка: вона чекає на другу дитину.

— Ну от так вийшло! – хитро посміхається Раїса, опускаючи очі. – Чоловік дітей не хотів, а я хотіла, і вони в мене з’явилися! Звичайно, ні про який аборт не може бути й мови! Це вже ціла дитина, я її обов’язково народжу. Та й терміни вже минули.

Федір зібрав речі й пішов із дому, але Раїса. Якщо чесно, не засмутилася. Квартира у неї є, зараз оформить усі належні виплати, та й до того ж будуть аліменти. На одну дитину точно. А там можна буде подати й другу…

— Дехто тут вважає, що я й думати про аліменти морального права не маю! – посміхається Раїса, мабуть, маючи на увазі свекруху, напружена розмова з якою відбулася в неї зовсім недавно. — Адже Федір ясно сказав, що ніяких дітей він не хоче. А я ось думаю, сказати сказав, але раз допустив їх появу — повинен утримувати. Ну так, я, може, не зразок моральності, а хтось скаже, що так не можна, фу такою бути. Але я насильницьких дій до чоловіка не робила. Все відбувалося за взаємною згодою. Тож це і його діти теж…

Як вважаєте, чи має моральне право Раїса вимагати гроші з майже вже колишнього чоловіка, попри те, що «він попереджав»?

Що думаєте?