– …І ось вони вчора торт купили, стіл накрили, стукають до нас у кімнату з батьком: “Ходімо на кухню! Поділимося добрими новинами!” – розповідає пенсіонерка Клавдія Миколаївна. – Ми переглянулись – що за новини ще? Чоловік мені шепоче – може, іпотеку взяли нарешті? Ну а що, чому б і ні, нам з ними жити непросто, і їм з нами, напевно, не цукор, хочеться самостійності?

Клавдія Миколаївна з чоловіком живуть у панельній трійці разом із молодшою ​​дочкою Надею, її чоловіком та їхнім дворічним синочком. Молоді справді ще зовсім юні: доньці двадцять три, зятю двадцять п’ять.

– Прийшли ми з батьком за накритий стіл, сіли, — зітхає Клавдія Миколаївна. – Дочка каже – мама та тато, у нас одразу дві гарні новини. По-перше, ми вагітні! І нам сьогодні на узі невпевнено, але все ж таки пообіцяли дівчинку! Але це ще не все. Друга новина – ми машину купили! На весільні гроші плюс трохи взяли кредит.

Чесно кажучи, Клавдія Миколаївна не знає, радіти чи плакати від таких новин.

– Звичайно, ми їх налаштовували на те, що треба мати своє житло! – розповідає жінка. – У них весільні гроші були, лежали на рахунку. Я їм говорила — збирайте, не витрачайте, поки живете з нами. Надя вийде на роботу – беріть іпотеку. Ми з дідом будемо напохваті, з дитиною завжди допоможемо, із садка заберемо, а ви працюйте…

Молоді тоді, після весілля, яке грали дещо поспішно на п’ятому місяці вагітності, активно кивали головами та обіцяли, що так, усе так і буде. Ось зараз лише дитина народиться, трохи підросте, і всі сили будуть кинуті на розв’язання житлового питання. Обов’язково, а як інакше.

– Ні про яку машину ніколи навіть не йшлося! – сердиться Клавдія Миколаївна. – У доньки навіть водійських прав немає, хоча у зятя вони є. Але досвіду – теж нуль! Я їм кажу, ви збожеволіли, яка вам машина, навіщо? Ви ж іпотеку брати збиралися! Виявляється, хтось там зятю на роботі сказав, що людині у двадцять п’ять без кредитної історії іпотеку не дадуть. Потрібно взяти спочатку якийсь невеликий кредит, акуратно його виплатити, тоді всі двері будуть відчинені. Ось він і вирішив — взяти машину … Ну нісенітниця ж? Дурниця якась!

Надія на підвищених доводить батькам, що автомобіль їм із двома дітьми дуже допоможе. Вона здасть на права, їздитиме в поліклініку та на дитячі гуртки.

– Загалом ми з батьком просто в шоці! – зітхає Клавдія Миколаївна. – Друга дитина, машина в кредит, це кошмар якийсь! Становлення на ноги та самостійне життя відсувається ще на три роки, як мінімум. Жити, природно, планують у нас, а куди їм ще…

Чесно кажучи, жити разом із молодою родиною старші люди втомилися. Одна справа все-таки донька з дитиною, а інша — її чоловік, загалом стороння людина.

– За комп’ютером у вітальні сидить опівночі, у їхній кімнаті дитина спить, Надя його виганяє, а я спати не можу, коли у квартирі хтось ходить! – скаржиться Клавдія Кіндратівна. – То шкарпетки свої розкидає у ванній і підлогу заллє, то на кухні гримить каструлями о другій годині ночі.

– Ну так логічно. Якщо людина не спить, вона йде в туалет, ллє воду, готує собі чай, включає світло то у ванній, то на кухні.

– Так! А я не сплю півночі… Або ось ще улюблена фішка – з’їсть зі сковорідки чотири з половиною котлети, а частину п’ятої залишить, закриє кришкою та поставить у холодильник, щоб посуд не мити! Харчів не шкода, хоча, в принципі, міг би й про нас подумати. Але ці пів котлети – кому доїдати? У нас поросят немає, у міській квартирі живемо… Скільки разів уже Наді говорила, щоби не робив так! Як об стінку горох.

Молодим теж не солодко з батьками, старі ж у всьому бачать проблему, докопуються, лізуть контролювати, тому мати з батьком навіть не сумнівалися, що діти теж рахують дні, коли вже можна буде роз’їхатися. Але ні, діти вирішили піти іншим шляхом.

– Засмутилися з батьком, аж тиск піднявся! – розповідає Клавдія Кіндратівна. – А ці двоє ще й надулися – ви за нас не радієте, мовляв! Вони щиро думали, що ми стрибатимемо від радості… Вранці чоловік про щось різко поговорив із зятем на кухні, чую, двері грюкнули вхідні. Чоловік заходить до кімнати, каже – Клава, я його виставив із дому! Толку від такого чоловіка не буде все одно. Нехай Надя, каже, вирішує сама, як жити далі. Для неї з дітьми кімната є завжди, а чоловіка її тут більше не буде!

Як вважаєте хто правий?