Інга здригнулася, коли почула невдоволений голос свого шефа. Лев Леонідович сказав замовити найближчий рейс до Стокгольма.

Він мав огидний характер, підлеглі його не любили.

Люди обговорювали зради його дружини, та доньку, яка навчалася у Стокгольмі.

Він знав, що його це відбувається, і від цього сердився ще більше.

Всю дорогу до аеропорту чоловік мовчав і хмурився, виходячи з машини, не попрощався з водієм.

Лев Леонідович, чекаючи реєстрації, сів у кафе і дивився як за склом молода мати ніяк не могла вгамувати дитину.

Він виріс у багатій сім’ї, з юних років належав до золотої молоді. Влаштовував свою долю за допомогою зв’язків тата, проте щиро вважав, що всього досяг сам у цьому житті й не вважав людьми тих, у кого не було мільйонів.

Незабаром оголосили посадку, і він був щасливий що буде нарешті позбавлений виду матусі з її кричущим синочком.

Якого ж було здивування чоловіка, коли увійшовши до літака, він не виявив там бізнес-класу.

– Ви пропонуєте сидіти мені з усіма цими людьми? Ви взагалі знаєте хто я? – гидливо оглянувся ​​літаку чоловік.

– Розумієте, політика нашої компанії полягає в тому, що всі пасажири рівні. При покупці квитка вас повинні були поінформувати про це, — пояснила молоденька стюардеса.

– Та що ж це таке, — обурено вигукнув чоловік, — з якого дива я повинен терпіти ці знущання. Мені ніхто нічого не сказав, і взагалі квиток замовляла моя помічниця. Ну я їй влаштую, коли повернуся. Покажи мені місце, де я повинен сісти. – голосно говорив чоловік, не соромлячись всіх присутніх.

Стюардеса провела пасажира до його місця.

– Та ви що, спеціально це робите? Ви знущаєтеся з мене? – Лев Леонідович кричав так, що пасажири почали оглядатися і зрозуміти що розлютило пасажира.

Як виявилося поруч із Левом Леонідовичем, сиділа саме та жінка з дитиною, яку він ледве витерпів в аеропорту.

– Що ви маєте на увазі?запитала жінка з дитиною.

– Вас. Вас і вашого малюка.

– Як ви смієте так говорити? Мій синок зовсім маленький, крім того, він хворий і ми летимо в клініку, де нас вже чекають.

-Вітаю! Тільки я тут до чого?

Дитина трохи стихла на руках у матері, але вже через хвилину стурбована криками чоловіка, почала плакати й вириватися.

– Та вгамуйте ви його врешті-решт. Дістав вже своїми криками.

Нещасна мати й без того втомлена розплакалася, але чоловік продовжував її ображати.

– Посадіть мене на інше місце — звернувся він до стюардеси, яка вже не знала, що робити з цим пасажиром.

– Будь моя воля, викинула б із літака сама особисто — промайнуло у дівчини в голові.

Але в результаті вона натягла ввічливу усмішку і спробувала ще раз його заспокоїти.

– На жаль, вільних місць немає. Літак заповнений, у мене немає можливості надати вам інше місце. Впевнена, що малюк скоро заспокоїться, і ви зможете насолодитися польотом повною мірою.

– Насолодиться? Можна насолодитися польотом у такій компанії? Я ще раз вам говорю, поміняйте мене місцями з ким-небудь.

– Вибачте, але це неможливо. – наполягала на своєму стюардесі.

– Ти хоч знаєш хто я? Як ти смієш, так зі мною розмовляти? Тебе завтра ж викинуть стусаном з компанії.

– Вибачте, — відповіла стюардеса, немов образи звучали не в її бік, — літак вже готовий до зльоту, інше місце я вам надати не можу, тому постарайтеся поводитися розсудливо, сядьте і пристебніть ремені.

Через те, що чоловік не мав зайвого часу, він сів, пристебнув ремені й всім своїм виглядом показував, що йому гидливо навіть перебувати поряд із цією жінкою.

Він вирішив зірвати свою злість на секретарці, яка напевно знала про відсутність бізнес-класу, і таким чином йому насолила.

До нього підійшла стюардеса та попросила вимкнути телефон.

Чоловік підскочив, і мало не накинувся на молоденьку стюардесу з кулаками. Він був у сказі.

– Та ти у своєму розумі? Та що ти до мене причепилася? Що хочу, те й роблю. Твоя справа курку і сік розвозити.

Інші пасажири вже почали обурюватися поведінкою Лева Леонідовича. Рейс був на межі зриву.

Але тут хтось розгорнув чоловіка на 180 градусів. Він, не чекаючи цього, на мить розгубився і спробував зрозуміти, хто ж там такий сміливий. Але тут же здивувався, коли зрозумів, що перед ним капітан корабля. Це був високий статний чоловік із суворим виразом обличчя.

Він був такий обурений поведінкою пасажира, що на обличчі виступили вени. Лев Леонідович чомусь не наважився продовжити свою промову і замовк.

Капітан корабля сказав спокійним, але повним стали тоном:

– Слухайте мене уважно, це мій літак. І в разі надзвичайної ситуації, я очікую що кожен пасажир буде слідувати командам мого авіаційного персоналу. Ви неповажно ставитеся до неї, до мене і наражаєте на небезпеку всіх людей на цьому борту. Ваші вибачення нікому не потрібні, і ви нікуди не летите. Це злочин, і ви будете нести за це відповідальність.

Капітан корабля розвернувся і спокійним та впевненим кроком повернувся до кабіни.

На борту стояла тиша, а потім пролунали бурхливі оплески. Усі пасажири були просто захоплені вчинком капітана.

Лев Леонідович сів у крісло, вже обурювався тихіше, ненавидячи всіх, хто зіпсував йому настрій.

Але літак не рушив з місця. Рейс явно затримувався.

Незабаром усі побачили, як під’їхала до літака патрульна машина. З неї вийшли поліцейські, і вже за кілька хвилин під схвальні вигуки пасажирів Лева Леонідовича вивели з літака.

Ніхто не помітив молодого хлопця, який знімав увесь цей цирк на телефон.

Через кілька хвилин літак злетів.

За кілька годин Лев Леонідович повернувся додому. Але тільки-но він зайшов до себе, як відразу побачив дружину. Анжеліка навіть не подивившись у його бік, продовжувала збирати речі.

– Я не зрозумів, ти куди зібралася?

– Я від тебе йду. Мені соромно що я жила з таким хамом. Що ти влаштував у літаку? Невже ти думаєш що тобі все дозволено й управи на тебе не знайдуть. Фу, мені навіть стояти з тобою поряд гидко.

– Звідки ти знаєш про літак? – Чоловік був вкрай здивований почутим.

– Ти з Місяця впав? У кожного в літаку є телефон, 21 століття. Хтось із пасажирів не розгубився і ввімкнув прямий ефір. Там за 5 годин мільйонні перегляди, так що ти тепер не лише важлива людина, а й зірка.

– От, гади, — обурювався чоловік, потрапив би мені в руки цей недорежисер. Ну гаразд, зараз пару дзвінків і все замнуть.

-Та щось я сумніваюся. Гаразд, удачі тобі. Мені більше не дзвони.

Анжела вийшла з дому, не забувши жодної коштовності, з тих, що він подарував.

Минуло кілька днів. Якось з ранку у приймальні Лева Леонідовича, набралося чимало людей.

Інга, його секретар займала всіх розповідями про те, що чоловік перебуває під слідством. І про те, що його посада вже віддана іншому.

Їм було його зовсім не шкода, адже кожен у цьому житті отримує те, що заслуговує.