Щойно Соня почула у телефоні винний голос чоловіка, вона одразу все зрозуміла.

– Альо, Сонечко, я сьогодні, мабуть, злегка затримаюсь, — щосили намагаючись здаватися тверезим, бадьоро говоривши Толік, але при цьому язик його зрадницьки заплітався. – Тут у нас на роботі справи утворилися непередбачені.

– Я не зрозуміла, хто зі мною розмовляє? – запитала з неприхованим сарказмом Соня.

– Як хто? Толя. – хмикнув чоловік.

– Який ще Толя?

– Мила, ти що, не твереза? – Толік перейшов на жартівливий тон. – Забула, як звати твого коханого чоловіка?

– Я ще раз питаю, що за Толя мені зараз дзвонить? – розлютилася раптом Соня.

– Тобі що, прізвище назвати?

– Звичайно! Як ваше прізвище?

– Ну, Петрів, — хмикнув чоловік. – І що далі?

– А то, шановний телефонний хуліган, що я тобі жодних грошей переказувати на картку не збираюся. І кодів від цих карток говорити теж не збираюся. Можеш не намагатися замилювати мені очі.

– Гей, Соня, ти чого? – Толік розгубився. – Який ще код? Яка картка? Це я, твій чоловік Толя. Дзвоню, щоб сказати, що я затримаюсь на роботі. Розумієш?

– І навіщо мені знати, що ти десь там затримаєшся? – продовжила ставити дивні питання дружина.

– Як навіщо? – ще більше розгубився Толя. – Щоб ти сильно не переживала.

– За кого не переживала? За тебе? Або за мої заощадження, які ти збираєшся в мене забрати?

– За які заощадження? Я дзвоню, щоб ти не хвилювалася. Ти чого, Соня? Я говорю, що я затримаюсь.

– Ну, сказав, і далі що? – Соня, вирішила жартувати з чоловіком до кінця. – Знахабніли ви вже, аферисти. Не знаєте, як у бідних людей гроші витягти! Щоб вам на тому світі було пусто.

– Стоп-стоп-стоп! – У Толіка навіть голова закружляла від такого повороту. – Я нічого не розумію. Соня, ти зараз про що говориш? З ким ти розмовляєш?

– Все ти розумієш, — сказала Соня. – Чоловіком моїм прикидаєшся, га? А вчора ти ще службою охорони банку був. А ти знаєш, Толю, що мій чоловік Анатолій Петрів уже давно вдома. Сидить та чай п’є.

– Як це сидіти? – Толік зрозумів, що божеволіє, і хміль з його голови почав кудись випаровуватися. – Як це чоловік Толя чай п’є? Твій чоловік – це тільки я! Гей! Ти чого, Соня? Насправді мене не впізнаєш? Ти що? Голос чоловіка чи що, забула?

– Голос ніби схожий, так, згодна, — зізналася Соня. І тут же додала: – Але ж зараз, аферист, такі технології кругом, що ти можеш спокійненько навіть голос якогось інопланетянина підробити. Чи не так?

– Якого ще інопланетянина? Гей, Сонечко, хто там в тебе вдома сидить? Говори швидко – хто? Ну!

– Чоловік. Він у мене, між іншим, завжди о шостій вечір приходити. Не те що деякі.

– Це я приходжу о шостій вечір! Я! – закричавши Толік.

– Якби це був ти, ти зараз сидів би поруч зі мною. І язик би твій не заплітався. А так — нічого мені голову дурити. Усі, годі, наговорилися! Прощайте!

– Стій! Стривай! – Закричавши злякано Толя. – Не кидай трубку!

Але Соня спокійно вимкнула телефон. І засміялася.

За п’ять хвилин Толя примчав додому на таксі, і з великою радістю переконався, що він у своєї Соні – єдиний чоловік. Поки що…