Надя поспішала на побачення. У свої 34 роки вона вважала себе майже щасливою жінкою – вільна від дітей, від сімейних зобов’язань, цілком самодостатня, а кохання все одно хотілося. Не щастило їй поки: той хто подобався їй, не звертав на неї уваги, а кому вона подобалася, їй не до душі.

Ось вже тиждень вона листувалась з одним чоловіком інтернетом, він її й запросив на побачення. У соцмережі у нього всього кілька фотографій – одна з котом, а інша – десь далеко. Про Олега вона мало що знала – розлучений чоловік, йому 40 років, є донька 18 років, працює шофером. Зовнішність пересічна, у натовпі й не помітиш. А що їй вже красеня вибирати? Ось і одяглася вона повсякденно.

У цей час з іншого кінця міста йшов на побачення Олег. Він теж мало що знав про Надю, для своїх 34 років вона добре збереглася, судячи з фотографії, фігуриста така, темне довге волосся, яскрава косметика. Але ж не падати перед Надею обличчям у багнюку, треба одягнутися краще і грошей з собою більше грошенят взяти.

– Вітання! – сказала Надя.

– Вітання! – Сказав Олег.

«Так, – подумав Олег. – Фото явно з юності взято для соцмереж. Щоки округлилися, вся у ластовинні, ніс червоний від морозу. Шапочка безглузда в’язана по самі очі натягнута, сіре пальто, чоботи перевернутою літерою «Г», ніякої витонченості. Даремно я прийшов».

«Оце я вляпалася! – Подумала Надя. – Сорок років – розуму немає, вирядився як півень. Мабуть, з тих, що живчиком хочуть здаватись, у молодих роках застряг. Що це за товстий шарф у три оберти навколо шиї на червоній курточці? Тьху, дивитись гидко!».

– Ну? Куди підемо? Чи тут будемо стояти? – Запитала Надя.

– Пропоную піти у кіно! – відповів Олег.

«Справді, поводиться як підліток! – Подумала Надя. – У кіно запропонував! Може, ще там обійме мене за плече рукою, що тремтить від хвилювання? А я мушу дивитись очима в екран, ніби нічого не відбувається!».

«Куди таку ще запрошувати? – подумав Олег. – У темряві бодай із тобою соромно не буде. Уявляю, що там за балахон під таким старим пальто! А ще писала, що самодостатня та незалежна, лікар за професією. Що ж так сіро й убого одягаєшся?

– А що, крім кіно ідей, більше ніяких немає? – Запитала Надя.

– Ну, можемо піти в ресторан! – Усміхнувся Олег.

– Для ресторану я не одягнена! – Похмуро сказала Надя.

«От я на це й розраховував, – подумав Олег. – Соромно пальто знімати! Грошей я взяв достатньо, і одягнувся круто, була б ти така як на фото. А ти навіть на кафе не годишся».

«Дарма я відмовилася! – Подумала Надя. – Подумаєш, повсякденний одяг! Дрес-код ще не вимагають у наших ресторанах. Я б тебе розкрутила на всю твою шоферську зарплатню. Ти б свій модний шарфик там у заставу залишив».

– А підемо тоді до кафе! – Запропонувала Надя.

– Ну, підемо, – погодився Олег.

Затишне кафе, абажур над кожним столиком, окремі кабінки створювали атмосферу інтиму. Олег, одягнений як на показ, і Надя – у в’язаному светрі бежевого кольору та у простій прямій спідниці. Як виявилося, під шапочкою не було вже того розкішного довгого волосся, замість нього – якийсь хімічний баран, як у всіх жінок кінця 80-х років.

– Що замовимо випити? – Запитав Олег. – Шампанське, сухе вино?

– Я не п’ю, – гидливо смикнула плечима Надя і скривилася.

– Твоя справа! А я, мабуть, від ста грамів бренді не відмовлюся, – усміхнувся Олег.

«Алкоголік, – подумала Надя. – Поодинці п’є і не соромиться. Цікаво, він хоч на закуску щось замовить чи так питиме?»

«От фіфа! – подумав Олег. – “Я не п’ю”. А як на тебе тверезим дивитися? Гаразд, не пий, без тебе впораюся!».

– Ну а що ми їстимемо? – Запитав Олег.

«Ну зараз я тебе розкручу на всю котушку, якщо ти коньяк п’єш!» – Подумала Надя, дивлячись у меню.

– Ось, мені стейк із сьомги на вугіллі й тушковані овочі, це ближче до дієтичних страв, – сказала Надя офіціанту, що підійшов. – Чай зелений і десерт якийсь. Ось це тістечко.

«Ага, а десерт, звичайно ж, дієтичний» – посміхнувся сам Олег і теж звернувся до офіціанта:

– А мені лимончика наріжте, будь ласка!

«А, я так і знала, що ти алкоголік» – подумала Надя.

«Закуска градус знижує, а мені на тебе тверезим дивитися нудно!» – подумав Олег.

Треба було якось зав’язати розмову, але Олег гадки не мав – з чого почати, Надя йому все менше подобалася. Але сама Надя знайшла тему, ще і яку! Про жіночу емансипацію та незалежність від чоловіків!

– Ось я всього досягла у своєму житті, причому без втручання чоловіків, – розповідала Надя. – Причому навіть тата у мене не було, мама виховувала. Сама вчилася, працювала, квартира в мене є, накопичення є, що ще потрібне жінці?

«А ось я зараз піду непомітно, і подивимося, як ти заплатиш за свою сьомгу і мій дорогий напій, емансипована ти моя!» – подумав Олег.

– Ну а навіщо ти з чоловіками в інтернеті знайомишся і до мене на побачення йшла? – Запитав Олег.

– Ну просто! Заради дружби! – відповіла Надя.

«Якби я знала, що ти такий пихатий алкоголік і тугодум, взагалі б не пішла! Я ж йшла до простої скромної роботяги!» – Подумала Надя.

«Заради дружби! – З усмішкою подумав Олег. – Останній шанс, мабуть, боїться навіть свою свіжу фотку поставити у соцмережі, інакше навіть пожерти вже ніхто не покличе! – подумав Олег.

Підійшов офіціант, настав час розплачуватися.

– Ну як по-чесному платитимемо, по емансипованому? Я за себе, а ти за себе? Ніхто ні від кого не залежить? – Запитав Олег.

– Та я якось грошей із собою не брала, ти ж на побачення покликав! – Сконфужено прошепотіла Надя.

– Та гаразд, я розрахуюся, – усміхнувся Олег. – Тільки більше не кажи чоловікам такі дурниці.

Вийшли надвір. Відчувалась якась натягнутість, кожному хотілося додому.

– Ну що, далі як? – Сказав Олег.

– Бувай! – сказала Надя.

Розійшлися в різні боки, і кожен подумав, що це було найгірше побачення у їхньому житті. Вже вдома, сидячи біля комп’ютера, кожному хотілося вилучити з друзів того, хто прийшов на побачення, але обидва зупинилися. «Гаразд, нехай залишиться, у голодний рік зійде за третій сорт» – подумав Олег. «Нехай стирчить у друзях, може знадобиться!» – Подумала Надя. Але голодний рік не настав, і та й не знадобився, вони пішли далі своєю дорогою.