Маша добре пам’ятала той день. Сім’я чекала батька на вечерю, але він щось запізнювався, що було на нього не схоже.

Маша набігалася і зголодніла.

Вона намагалася щось урвати зі столу, але мати суворо крикнула і сказала чекати на тата, це була в них традиція.

Але замість дзвінка у двері, пролунав телефонний дзвінок. Маша не чула, що сказали телефоном. Вони обидві були впевнені, що телефонує батько, щоб пояснити свою затримку.

Маша виразно пам’ятає як мама побліднула, охнула, і прямо з трубкою в руках сповзла по стіні на підлогу.

Вже потім Маша дізналася, що дзвонили з роботи батька, щоб повідомити про його загибель, зірвався з висоти.

Батько працював на будівництві. У вихідні вони всією сім’єю виїжджали на природу.

Маленька сім’я залишилася без годувальника. Галина — мати Маші теж працювала, але основним добувачем завжди був батько. Іноді їм доводилося дуже туго, без міцного плеча. У ті часи Маша вперше дізналася, що таке голод і бідність.

Власного житла вони купити не встигли, і тому левова частина заробітку йшла на оплату орендованої квартири.

І через рік такого життя Галина вирішила знайти собі нового чоловіка. І він не змусив на себе довго чекати.

Аркадій був старший за неї на 10 років. Колись у нього була дружина та дитина, але вони покинули її та поїхали жити за тисячі кілометрів.

Аркадій здавався милим і добрим, розповідав, як терпів зради дружини заради дитини. Він часто дарував подарунки Маші, всіляко намагався привернути до себе не тільки матір, а й дочку.

За пів року Галина вийшла заміж за Аркадія, вони переїхали до його квартири й стали жити, як одна сім’я.

Але проблеми розпочалися дуже скоро. Аркадій виявився чоловіком у якого були погані звички. Поки вони не з’їхалися, він жодного разу не показував це, але тепер правда спливла.

До того ж він виявився нахабним брехуном. Його колишня дружина із сином втекли від його п’яних побоїв. Про це Галина дізналася від нових сусідок, які посвятили її у всі таємниці чоловіка.

Галина не хотіла вірити пліткаркам, і сподівалася, що він візьметься за розум.

Але йшов час, і все ставало лише гіршим. Подружжя часто скандалило.

Мати померла, коли Маші було 15. Галині стало погано із серцем, її відвезли до лікарні. Вона не повернулася.

Вони залишилися з вітчимом самі. Маша намагалася не траплятися йому на очі.

Діватися дівчинці не було куди, у неї не було нікого і нічого.

Так минуло 3 роки, Маша подорослішала і почала менше боятися йти поперек вітчима.

На жаль, і Аркадій помітив, що прийомна дочка підросла, і почав заглядатися на неї.

Маша боялася траплятися на очі, і вже потихеньку готувалася до того що переселитись. Вона підробляла і намагалася назбирати грошей на орендоване житло.

Один випадок прискорив ухвалення цього рішення. Чоловік повернувся додому нетверезий і почав ломитися до неї в кімнату. Дівчина взяла сковорідку, що давно була у неї під ліжком, сумки з речами та документами, зателефонувала подрузі Наталці, та приготувалась. Знайома сказала що зараз до неї приїде.

Але клямка не витримала, і двері відчинилися. Він навалився на неї, вона різким ударом своєї голови, вдарила його по носі. Потім дісталася сковороди.

Від удару чоловік знепритомнів.

Маша схопила сумку та телефон, і вибігла з квартири.

Виявилося, що Наташка весь час була на зв’язку і чула всю цю ситуацію.

Подружка ніяк не могла заспокоїти Машу, яку ще довго трясло після того, що сталося.

Щоб переконатися, що вітчим живий, Маша знову повернулася додому. Він як нічого не бувало, стояв і курив на балконі. І в Маші відлягло від серця.

– Я більше ніколи не повернуся сюди. – Думала дівчина, подумки прощаючись з цим будинком і двором.

Тепер вона мала себе забезпечувати. У кафе її взяли на повну ставку. Дівчина викладалася в роботі на повну.

Тут же, у кафе, вона й познайомилася з Микитою. Хлопець був лише на 2 роки старший за неї. Маші було весело з ним. Микита познайомив Машу зі своєю матір’ю. Дівчина почала гостювати в них по кілька днів.

Олена Петрівна не надто раділа такому розвитку подій. Вона вмовляла сина, не приводити сироту до будинку. Але той ігнорував матір.

– Дивіться як би у вас своїх дітей, не з’явилося. А то самі як діти. – Говорила Олена Петрівна.

Але вже було пізно. Маша була вже вагітна. Вони розписалися, і дівчина оселилася в кімнаті Микити вже як законна дружина.

А невдовзі народився Максимко. Микита одразу ж покинув навчання, і влаштувався працювати.

Олена Петрівна тихо ненавиділа невістку, що поламала синові всі плани на майбутнє. І коли Маша і Микита були щасливі разом, і раділи своєму синочку, свекруха шукала будь-яку можливість насолити дівчині.

Микиті набридали жіночі розбирання, і він усе довше затримувався на роботі.

Максимка підростав, про вітчима Маша майже не згадувала. Поки, одного ранку, не зателефонувала колишня сусідка.

– Машенька, тут така справа. Вітчим твій помер. Треба поховати його по-людськи. А в нього нікого з рідних немає. Дружину колишню з сином ми не знайшли. Ось тільки ти є. Приїжджай, будь ласка.

Маша була в шоці. Вона ніяк не могла припустити, що їй доведеться ховати вітчима.

– Так у нього ж квартира залишається. Виходить, вона твоя буде? – свекруха зацікавилася.

– У нього син є. Просто вони далеко поїхали, і їх не знайти — відповіла Маша.

– Отже, вони й не дізнаються, що квартира залишилася. Потрібно переоформити її швидше і продати. У мене знайомий є, який допоможе. – Надія легкої наживи підігрівала інтерес Олени Петрівни.

Після похорону виявилося, що квартира належить вже іншим людям. Аркадій продав свою квартиру. Але раптова смерть і відсутність грошей здавались підозрілими.

Поліція цим займатися не стала, а Олена Петрівна була в сказі.

– Звідки ти взялася на нашу голову, від тебе самі збитки.

Маша плакала, але навіть не могла поскаржитися чоловіку. Останнім часом вона почала підозрювати, що він має іншу жінку.

Її підозри незабаром підтвердились. Одного разу Маша побачила Микиту, який виходив з готелю обійняти з начальницею.

– Олена Петрівна, що ж мені робити? – скаржилася Маша свекрухи.

– Це ваші справи. Я нічого не можу вдіяти. – Жінку цілком влаштовувало те, що він проміняв сироту на багату й успішну начальницю.

– Думаю, тобі варто виїхати з цієї квартири, син сказав, що хоче розлучитися. Недоречно тобі залишатиметься тут. Пошукай собі інше житло.

Маші нічого не залишалося, як взяти з собою синочка, речі та піти.

Вірна подружка притулила її спочатку. Але, на жаль, довго жити в них вона не могла.

Наталя вийшла заміж, і вони з чоловіком збиралися переїжджати до іншого міста.

А Маша, як і раніше, працювала в кафе, але вже не могла затримуватися допізна, оскільки Максимку треба було забирати з садочка.

Втомлена, з вічними синцями під очима, вона виглядала хворою.

– Мені доведеться тебе звільнити, якщо будеш пропускати зміни, і так рано йти додому. На твоє місце завжди знайдеться десяток бадьоріших і здоровіших на вигляд дівчаток. – Сказав керівник на роботі.

Маша буквально розривалася між роботою та дитиною. І не бачила просвіту в цій чорній смузі, що затяглася.

Того дня, коли Наталка повідомила її, що у квартиру з понеділка в’їжджатимуть нові мешканці, вона була на межі розпачу.

А потім у кафе зайшов бідно одягнений старий. Ноги його запліталися й адміністратор попросив його піти.

Але Маша зрозуміла, що йому погано.

– Не чіпайте його. Викличте краще швидку. – Закричала вона і кинулася до старого.

Лікарі підтвердили, що він справді був на межі інфаркту.

Вони порадили викликати когось із рідних, щоб забрали літню людину додому.

У Івана Миколайовича не було рідних. І Маша зголосилася провести його.

Він був дуже вдячний дівчині, і всю дорогу розпитував її про життя та сім’ю. Так він дізнався, що дівчина, яка врятувала його, сама перебуває у безвихідній ситуації.

– А ти знаєш, я один живу. Може ви з синочком до мене переберетеся, поки у вас життя не налагодиться? У мене місця багато, я вам цілу кімнату виділю.

Ось так несподівано прийшло розв’язання проблеми. І Маша з радістю погодилася на пропозицію старого.

Іван Миколайович був доброю людиною, і ніколи не відмовлявся допомогти з Максимом. А вона на подяку готувала йому обіди й прибиралася в будинку.

Жили вони душа в душу, до того моменту, поки старому знову не стало погано. І поки вони чекали швидку, Іван Миколайович покликав Машу і задихаючись сказав:

– Дочко, я все своє господарство на тебе переписав. Будинок твій. Живіть з синочком. І ще в сараї ящик стоїть, на ньому інструменти зверху навалені. Все, що в ящику теж ваше.

Швидка забрала Івана Миколайовича до лікарні. Цього разу все було набагато серйозніше. Маша відвідувала його, і поверталася засмученою. Івану Миколайовичу була потрібна термінова дорога операція на серці.

Рахунок його життя йшов навіть не на дні, а на годинник.

І тоді Маша згадала про те що є в сараї, і вирішила подивитися що в ньому.

Вона насилу відкрила іржавий ящик, а на його дні лежало щось загорнуте в ганчірку. Вона розгорнула та ахнула. Там було багато золота. Вона не вірила своїм очам.

– Звідки у старого було таке багатство, чому він жив так бідно? І зараз помирав, не маючи можливості сплатити за необхідну йому операцію.

Маша взяла частину золота і відразу помчала назад у місто, шукати кому можна продати цей скарб.

А через 3 дні Іван Миколайович прийшов до тями й побачив поряд з собою, усміхнене обличчя Маші.

– Ну що, живі? А то вмирати зібралися. Лікар сказав, що операція пройшла успішно і ви житимете ще довго. Зізнайтеся, звідки ж у вас такий скарб?

Він розповів, що його син працював на золотих копальнях, зберігав у батька те, що добув.

Маша знала, що в цьому житті дорожча за золото дружна сім’я, частиною якої став Іван Миколайович, який замінила їй батька, а її синові всіх дідусів і бабусь разом узятих.