Вася прокинувся з криком і в холодному поті. Його часто мучили кошмари останнім часом. Місяць тому він переїхав до нового будинку й оселився у маленькій квартирі на 4 поверсі. Будинок був восьмиповерховий. Будівля була старою, ремонт, навіть косметичний, тут проводився востаннє років 10 тому. Ліфт не працював уже пів року, а поручні сходів на деяких поверхах взагалі мало не відвалювалися.

Вася міг переїхати в нормальний будинок за декілька кварталів звідси, але через несподівану витрату своїх фінансів йому довелося погодитися на скромний куточок, в якому він почував себе дуже незатишно. Річ у тім, що у Васі помер батько. Старий доживав свої дні в будинку для людей похилого віку. У нього було зовсім погано з пам’яттю, свого сина він уже не впізнавав, та й Вася відвідував свого старого один, максимум два рази на місяць. На похорон пішло багато грошей.

Він працював у конторі, що займається перевезенням міжнародних посилок. Відправляв договори на підпис та проставляв штампи для посилки. Робота здавалася повною рутиною і такою вона була, але Васі вона подобалася. Вона не потребувала особливої ​​вправності, а єдина небезпека, яка могла з ним статися, це можливість вколотися скобою від степлера. Васі подобалася така робота, хоч і особливо не платили велику зарплату.

Квартира, в яку він переїхав, була двокімнатною, але планування в ній було таким незручним, що його стара кімната, яку він знімав раніше на околиці міста, здавалася набагато більшою за нинішню. Але Вася не скаржився. Більшість часу він проводив на роботі, а додому приходив, щоб переночувати й провести вихідні. І все було б добре, якби не одне але.

Над квартирою Васі жила одна сім’я. Родина Сидоренків. Якщо подивитися на неї збоку, то будь-хто подумає, що це звичайна сім’я зі звичайними проблемами. Подружжя було привітним і дружнім на вигляд. Діти були схожими на своїх батьків, але менш балакучими, проте якщо їх про щось просили сусіди, вони не відмовляли у допомозі. Але щось із ними було не так. Це помічали всі мешканці, але ніхто не надавав цьому особливої ​​уваги. Окрім Васі.

Стіни в будівлі були тонкими й всі звуки, створювані сусідами, були дуже чутні. Особливо Васю лякали звуки, що лунали з квартири Сидоренків. Якось він підслухав розмову подружжя:

— Діти мають мовчати. Якщо хтось раптом дізнається про наш секрет, викрутитись не вийде.

— Знаю. Кирил точно нічого не скаже, але про Мію я не впевнена. Вона ще маленька, не розуміє всієї важливості.

— Ну, тоді постарайся зробити так, щоб вона зрозуміла. Світ не зрозуміє, що ми робимо.

Далі мова стала нерозбірливою і Василь перестав слухати. Подібні речі він міг спостерігати протягом місяця. Але, крім як підслуховувати розмови, що інтригують, більше він нічого робити не став. Та й не міг. Сім’я, як я вже казав, була цілком нормальною і підозр, крім пристрастей, підслуханих Василем, не викликала. До одного дня.

Василь збирався працювати. Він зачинив двері на два оберти ключа і почав спускатися вниз. Побачив на майданчику між поверхами дівчинку. То була Мія. Їй на вигляд було років вісім-дев’ять. Він зустрічався з нею кілька разів, коли повертався з роботи. Дівчинка була мовчазною і відводила погляд, щоразу, коли на неї дивилися. Але не цього разу. Коли Василь проходив повз неї вона смикнула його за куртку і передала щось у руці. То був клаптик паперу з якимсь записом. Віддавши його, вона швидко побігла нагору до своєї квартири. Василь розгорнув записку та прочитав. “Тато з мамою ховають нашу сестру”.

Василь прочитав записку і засунув її до кишені. Він вийшов надвір і набрав у поліцію.

– 102, Слухаю.

– Доброго дня. У моєму будинку сім’я незаконно утримує дитину.

— Назвіться і назвіть свою адресу.

Василь назвав адресу та відповів на ще кілька запитань диспетчера. Тільки після дзвінка він замислився. Він без роздумів повірив маленькій дівчинці, яку втретє бачив у своєму житті. Що якщо це була лише дитяча проказа, а він, після помилкового звинувачення, буде охрещений купою підозрілих поглядів, особливо від самої сім’ї, яка й так його лякала. Але, згадавши підслухані розмови, він заспокоївся і думав, що вчинив правильно. І не схибив.

Наряд поліції, що прибув, виявив у квартирі дівчину в ланцюгах. Тепер Василю було зрозуміло, що за металевий звук долинав зверху. Батьків не було вдома, Кирил був у школі, тому двері відчинила Мія та поліції не знадобився ордер на обшук. Дитина виявилася старшою сестрою дівчинки.

Як з’ясувалося пізніше, батьки замкнули свою старшу доньку у прихованій коморі у 19 років. Коли її знайшли, дівчині було 24. Вона не виходила з комірки 5 років. У подружжя була думка про те, що в неї вселився демон і вони намагалися утримувати його, замкнувши дочку. Все почалося з того, що дівчина відмовилася виконувати накази батька. Він був дуже суворий і дівчині це не подобалося. Через сформований характер дівчини, батько ніби збожеволів і замкнув свою дочку. Мати намагалася стати на заваді, але погрози батька змусили її заспокоїтися.

Мія, молодша дочка, спілкувалася зі своєю старшою сестрою, доки цього не бачили батьки. Брат Кирил, середня дитина в сім’ї, чітко дотримувався указів батька і навіть близько не наближався до комори. На прохання Мії допомогти своїй сестрі він не звертав уваги. Тому Мія зважилася на ризиковий крок та віддала записку Василю. Вона думала, що він зможе допомогти їй і дитячим поглядом бачила у ньому рятівника.

Подружжям зайнялися спеціальні органи, а дітей віддали під опіку Світлани. Так звали старшу сестру. Вона була найближчою людиною для Мії з Кирилом і, оформивши всі документи, вона забрала дітей до себе.

Про подружжя Сидоренків більше не чули. Світлана з дітьми переїхала в іншу країну і змінила прізвище, щоб не мати нічого спільного зі своїми батьками. Так закінчилася історія цієї маленької записки.