– Я, звичайно, батька теж не виправдовую! – Розповідає 25-річна Ганна. – З матір’ю він вчинив по-свинськи. Кинув її з двома дітьми, без грошей, без житла, мені ще року не було, сестра на п’ять років старша. Та ще й час непростий був, дев’яностий, криза за кризою. Їй прийшлось дуже не легко. На двох-трьох роботах працювала весь час. І на ринку торгувала, і грядки людям скопувала, і підлогу мила, щоб кінці з кінцями звести й дітей нагодувати.

– Батько не допомагав?

— Щиро кажучи, ні. Зараз сказав мені – мовляв, молодий був, безглуздий, не розумів. Мати грошей не просила в нього, сама билася. Горда була! Ну, а якщо не просить, значить, їй не треба…

Життя у матері справді було непросте, з двома дітьми на руках доводилося буквально виживати, і це, мабуть, зробило відбиток на характер. Мати Анни – жінка жорстка, неемоційна, неласкава. Просто було не до сентиментів. У дочок з раннього віку були обов’язки по дому. Мати тримала дівчат під серйозним контролем. Посуд має бути помито, уроки зроблено, у кімнаті – порядок. Мати начебто фізично не карала дочок, але гніву її боялися і не сміли.

– У подружок були зовсім інші матері! – Зітхає Аня. – На подвір’ї гуляли разом, печиво пекли, казки донькам читали. Ми з Катькою їм заздрили.

При цьому обов’язки свої мама виконала на всі сто: обох дівчаток виростила, вивчила в інститутах, поставила на ноги. І в дитинстві вони були не гіршими за інших. Та й зараз на диво. Старша працює, добре заробляє, допомагає матері фінансово, молодша теж намагається, хоч тільки починає кар’єру.

— І ми виглядали нормально, і телефони у нас були, і комп’ютер! – Розповідає Аня. – Але до мого п’ятого класу було вже набагато легше. Мама вивчилася на бухгалтера, влаштувалась на хорошу роботу, змогла заробляти в одному місці, не брати підробітку, не бігати мити підлогу вечорами. Ми на море поїхали вперше, якось розслабилися.

А коли Ані було дев’ятнадцять, на обрії з’явився батько. Начебто зрозумів, усвідомив, хоче спілкуватися. Спочатку з цим він пішов до старшої Катерини, потім, коли та його вигнала, до Ганни.

– Ну ти що, не розумієш, чи чому він саме зараз намалювався, а не раніше? – Запитала Аню старша сестра. – Та просто підрахував, що аліменти платити вже не треба. І ось він тут як тут. Не знаю, Анько, справа твоя, звичайно, але мені він не потрібен. Батька я не маю, а те, що є, це не батько!

Ганні ж було цікаво ближче дізнатися про батька, і, можливо, спробувати зрозуміти. Вона погодилася з ним зустрітись. Сходили до кафе, потім він запросив доньку в гості, познайомив із сім’єю.

— На мій подив, виявилося, що він зовсім не монстр, нормальна людина. З ним цікаво поговорити, обговорити щось, він може дати непогану пораду щодо життя… Стали ми з ним спілкуватися, хоча мама проти була категорично. Катя їй сказала, коли батько на нас вийшов. Мама відповіла – мовляв, дізнаюся, що хтось із вас спілкується з батьком – прокляну!

Тому з батьком Анна спілкується, не афішуючи цього факту.

Зараз Аня збирається заміж, вони з хлопцем подали заяву. Анна сказала про це батькові, і той запропонував подарувати їй студію на весілля. Шикарний подарунок, що й казати! Аня зі своїм нареченим зараз квартиру орендують, ні в нього, ні в неї у власності житла немає, і люди вони небагаті. Працювати лише починають, грошей ще не нагромадили.

— У мене одне лише питання! – зітхає Анна. – як мені розказати матері про це. Студія – не голка, її не сховаєш. Сказати, що спілкуюсь із батьком кілька років за її спиною? Вона обіцяла проклясти у такому разі. Напередодні весілля зовсім не хотілося б…

Аня не дуже вірить у всі ці прокляття та інші забобони, але перевіряти на собі, реальність це чи міф, щось не дуже хочеться.

А ви вірите в силу материнського прокляття?

Як вчинити у такому разі? Що думаєте?