– Бачити її тепер не можу! – каже про доньку п’ятдесятирічна Ксенія Володимирівна. – Ми виростили якогось монстра! Що ми пропустили, коли? І не сказати, щоб балували сильно! Намагалися до виховання підходити розумно! Виховували у суворості, щоб не одразу все отримувала, що захотіла. Ну і водночас була б не гірша за інших…

…Двадцятирічна Віка, дочка Ксенії Володимирівни та її чоловіка — студентка третього курсу досить престижного столичного університету. Вчиться дівчина платно. Спочатку батьки орієнтували доньку на бюджет, і Віка щиро намагалася: займалася вдома, ходила до репетиторів, відвідувала курси. Справді, виклалася на повну. Проте балів на вступ до вишу мрії дівчині не вистачило.

— Ми з батьком із самого початку розглядали такий варіант, що дочка піде на платне! – розповідає Ксенія Володимирівна. – Хоча їй не говорили, щоб вона не розслаблялась… Але коли до діла дійшло, витягли гроші. Освіта – це основа всього!

Ксенія Володимирівна з чоловіком, за її словами, не шикують і не бідують. Іпотеку за двокімнатну квартиру, в якій зараз мешкають, виплатили самі, з нуля. Крім того, років п’ять тому збудували добротний заміський будинок, в якому можна жити взимку та влітку. У них дві машини, гараж, певні накопичення на чорний день – це крім грошей, відкладених на освіту дочки.

— Ми з батьком тільки з одного питання ніяк не могли дійти згоди! – ділиться Ксенія Володимирівна. – Я вважала, що треба дочці квартирку прикупити на старт, хоча б найменшу і просту. Найголовніше, і нагода була. Ще років вісім тому можна було взяти житло в сирці зараз би вже виплатили, і квартира була б. Але чоловік виступив категорично проти!

– Так? І чому ж?

— Ну, він вважав, що надто легко Віці все дістається. Мовляв, ось закінчить виш, почне працювати, отримувати зарплату – тоді й допоможемо їй, але не на всю квартиру, а на початковий внесок. Іпотеку нехай платить сама. Тоді й цінуватиме!

Проблема в тому, що за ці роки ціни на нерухомість виросли, і за ті гроші, які зараз знадобляться на скромненьку однокімнатну квартиру на околиці, вісім років тому можна було взяти цілком гідну двокімнатну квартиру в хорошому районі. У Ксенії Володимирівни від цих думок прямо серце кров’ю обливалося, а чоловік тільки розводив руками – не передбачиш.

Але на своїй думці стояв міцно: квартира на блюдечку для дочки – ведмежа послуга. Купувати нерухомість Віці без її участі не можна. Легко прийде, легко піде. Нехай купує сама…

— Ну, проте тепер я рада, що нічого ми їй не купили, і не купуватимемо взагалі! – засмучено розповідає Ксенія Володимирівна. — Я тут листування її з подружками нещодавно прочитала, випадково, зрозуміло…

Одного дня Ксенія Володимирівна відчула себе не дуже добре і залишилася попрацювати вдома. Її ноутбук підвисав і вона перейшла на комп’ютер у кімнаті Вікі, якої не було вдома – новий і потужний. Ну і, звичайно, перше, що відкрилося у браузері, було листування у месенджері.

— Я й читати не хотіла, але зачепилась очима! – розповідає Ксенія Володимирівна. – Моя Віка пише подружці – ось, мовляв, везе Олесі таки, дві квартири у власності, одну здає, у другій живе. Причому живе одна, сама собі господиня, ні в кого, ні на що дозволу не питає. Захотіла – прийшла, захотіла – пішла, захотіла, посуд не вимила, ніхто в її справи носа не пхає… І подружка її так акуратно питає – мовляв, Віка, ти що, збожеволіла, хіба ти не знаєш, звідки у неї ці квартири?

Олеся – колишня однокласниця Вікторії. Ксенія Володимирівна в курсі її долі. Років чотири тому Олеся раптово залишилася сиротою – батьки її загинули в автокатастрофі. Батьківське майно дісталося Олесі у спадок як єдиній дочці, дідусі-бабусі претендувати на квартири не стали. До вісімнадцяти років дівчинку виховувала тітка, а після повноліття Олеся перебралася в одну зі своїх квартир, а другу стала здавати в оренду.

Ось цій самій Олесі позаздрила дочка Ксенії Володимирівни Віка.

— Пише подружці – а мені, мовляв, на спадщину ще довго чекати, на жаль, у мене молоді батьки! – вражено розповідає Ксенія Володимирівна. – Ні, ну це ким треба бути, щоб так думати? Це ж жах!

Ксенія Володимирівна вважала, що з дочкою мають нормальні стосунки.

— Любили, вирощували, робили все для неї! – Розповідає мати. – Книжки гарні читали, країнами возили, показували світ. Час проводили так, щоб доньці було цікаво! Розмовляли про все…

А після прочитаного у месенджері Ксенія Володимирівна на доньку дивитися не може.

Як вважаєте, це справді жах, такі міркування від двадцятирічної дівчини про батьків? Виросло чудовисько?

Чи нічого такого прямо страшного дівчина не сказала? Ну їй справді на спадок від батьків найближчим часом сподіватися нічого, свого житла поки немає і невідомо, коли буде… Тим більше вона напевно в курсі, як на проблему дивиться тато.

А вам як ситуація? Що думаєте?