Ганна та Сергій сиділи перед телевізором і дивилися новини. Їхній син Денис та дівчинка Саша – донька подруги, яку залишили їм на кілька днів – грали на підлозі за метр від подружжя.

Ганна гортала стрічку у браузера, коли краєм вуха почула про падіння приватного літака. Її увагу привернув ім’я нареченої великого бізнесмена – Вероніка. Саме так звали її подругу, яка поїхала до Туреччини з новим коханцем.

Ганна підвела очі й побачила її фотографію. Сергій глянув на дружину.

– Це ж твоя Ніка? – спитав він.

– По ходу так! Який жах! – сказала Ганна, і сльози потекли її щоками.

Вони товаришували вже понад сім років. Вероніка стала їй як сестра. Навіть, мабуть, ближче. І раптом таке. Подружжя переглянулося, а потім перевело погляд на маленьку дівчинку, яка безтурботно грала кубиками на підлозі. Як бути з нею?

Через тиждень після повідомлення про загибель дочки, померла її мати Світлана Григорівна. Хто батько дівчинки, Ганна навіть не знала. Хоча вона не раз питала подругу.

Дівчинку хотіли забрати органи опіки, але Ганна не могла з нею розлучитися просто так. Попросити чоловіка удочерити дівчинку? Це було єдине рішення, яке спало їй на думку.

Після перших пологів лікарі сказали Ганні, що більше дітей у неї, швидше за все, не буде. Вони з чоловіком завжди планували щонайменше двох дітей. Син вже був, а тепер?

– Гаразд, удочерімо! – погодився Сергій.

Він розумів, що якщо цього не зробити, то на дівчинку чекає сумна доля. Він сам був із дитбудинку і точно знав, як важко пробиватися по життю таким дітям.

Спочатку дитина плакала і кликала маму, але потім заспокоїлась. А за кілька тижнів почала називати Ганну мамою, а Сергія татом. Краще так, ніж віддати дитину системі.

Декілька років вони прожили, як дружна і любляча сім’я. Батьки ніколи не поділяли дітей, обидва були їм рідними, незважаючи ні на що. Сашу вони полюбили всією душею. І з кожним днем ​​їхні почуття ставали дедалі сильнішими.

Коли Саша пішла до першого класу, Ганна дізналася, що знову вагітна. Вона такого навіть не очікувала, але була дуже щаслива, як і її чоловік.

– Де два, там і три! – Сказав він з радісною усмішкою.

Жінка була на п’ятому місяці вагітності. Її живіт трохи округлився, надаючи особливої ​​чарівності її фігурі. Чоловік вмовив її піти з роботи, щоб поберегти себе та майбутнього малюка. Вона погодилася, адже навіть завагітніти у її випадку було дивом.

Вона була вдома і перегортала журнал, коли почула дзвінок у двері. Нічого не підозрюючи, Ганна відчинила двері й побачила там примару.

То була Вероніка. На секунду Ганні стало погано. В очах потемніло, ноги стали ватяними. Вона б зомліла, якби подруга її не підхопила вчасно.

Трохи оговтавшись, Ганна все ще не могла повірити своїм очам.

– Ніка, ти жива? Ти весь цей час була жива? – Запитала вона подругу.

– Так, люба, я була жива. Але я повернулася. Де моя донька?

Ганна відчула приплив адреналіну.

– Де твоя донька? Мамочка повернулася! Ти серйозно?

– Звісно, ​​серйозно. Я вже знаю все. Саша живе із вами. Я хочу її побачити!

Після розлучення з чоловіком Вероніка познайомилася із чарівним бізнесменом, на ім’я Тимур. Він закохався у молоду красуню з першого погляду. Чоловік був зачарований її витонченою фігурою та синіми як море очима. Готовий був на все, щоб завоювати серце своєї обраниці.

Вероніка була розчарована у чоловіках. Розлучення далося їй нелегко. Довелося відстоювати свої права на квартиру, хоч і безрезультатно. Чоловік до того ж зробив тест ДНК і дізнався, що донька була не від нього.

У результаті вона залишилася одна із донькою на руках. Ні роботи, ні житла, ні планів на майбутнє. Тільки вже літня мати, яка була готова на все заради доньки.

Коли за нею почав доглядати високий кароокий красень, Ніка не звертала на нього уваги. Але він був наполегливий і до того ж багатий.

У свої 35 років він сколотив великий капітал, вважався одним із найбагатших людей у ​​місті. І він не скупився ні на подарунки, ні на сюрпризи для жінки, яка вразила його до глибини душі.

У свої 25 років Вероніка виглядала привабливо, хоча воно й не дивно. Прекрасний вік, щоб почати все спочатку.

Через два місяці залицянь Ніка здалася і впала в обійми свого любителя. Згодом і сама в нього закохалася. Або у його гроші. Сама не могла розібрати, що більше приваблює її у цих відносинах.

Мати по можливості допомагала їй із дворічною донькою. Вони жили усі разом. Жінка ще встигала працювати, щоб годувати сім’ю, хоч сама вже була на пенсії.

Коли Тимур запросив Вероніку провести два тижні до Туреччини з ним, її мати якраз потрапила до лікарні. Здавалося б, нічого серйозного, з нею таке бувало. Хворе серце. Але залишити з нею доньку Ніка не могла.

– Їдь, доню, за мене не хвилюйся. Все буде добре. Я впораюся. Ти ж знаєш. Тобі треба влаштовувати своє життя, поки що молоде.

Вероніка залишила свою малечу з найкращою подругою. Ганна мала свого сина всього на рік старшого. Вона любила маленьку Сашу, тому без проблем погодилася побути з нею, доки подруга будує своє особисте життя.

Тиждень у Туреччині пролетів непомітно, хоч і був сповнений вражень. Тимуру треба було відлучитися на день у справах його компанії.

Спершу Ніка хотіла полетіти з ним, але буквально перед вильотом їй став погано. Мабуть, з’їла щось не те.

Він залишив коханою свою кредитну картку, сів у свій літак і відлетів. А за кілька годин Ніка дізналася, що літак упав у Середземне море. Причому дізналася вона про це з новин, де сказали, що на борту з ним була його наречена Вероніка.

– Я мертва? – З жахом запитала тоді вона себе. – Як же так?

Думки кидалися в голові, як божевільні. І раптом у неї дозрів план.

– Я мертва! – З усмішкою сказала Вероніка.

Вона спустошила сейф, який був у номері, і побігла до найближчого банкомату, сподіваючись, що його карту ще не встигли заблокувати.

Про всяк випадок вона одягла капелюх та сонячні окуляри, які приховували половину її обличчя. Зняла з карти всі гроші, які спромоглася, і зникла.

Тепер вона стала не лише мертвою, а й цілком забезпеченою жінкою. Ось була лише одна проблема — Ніка зовсім не хотіла повертатися додому. І не повернулась.

Вона створила собі нову особистість. За гроші у житті можна все. І залишилася жити у Туреччині. Вона жила, приспівуючи, цілих 5 років.

Добре, що змогла грамотно розпорядитися грошима і примножити їх. Змінювала чоловіків як рукавички, намагаючись забути. Але рано чи пізно вона усвідомила, що більше так не може. Всередині було пусто. І тоді вона згадала, що має доньку.

Коли Вероніка вирішила «померти» для всього світу, то була впевнена, що про дочку подбає її мати. За всі ці роки вона навіть жодного разу не зволила подзвонити їй і спитати, як справи, тому й не знала, що мами більше немає, а доньку вдочерили її друзі.

Ніка дізналася про все, лише коли приїхала до рідного міста. Тоді вона й вирішила піти до подруги й поговорити з нею до душі.

– Ганно, я тобі дуже вдячна за те, що ти подбала про мою доньку, але тепер я хочу її забрати із собою.

Подруга замотала головою. Вона не вірила своїм вухам. Ганна вважала, що Саша тепер її дочка, і вона нізащо не хотіла з нею розлучатися.

– Для початку ти мені розповіси все, що сталося, — спокійно сказала Ганна і витріщилася на подругу.

Ніка зрозуміла, що без пояснень дочку вона не отримає назад, тож усе розповіла.

Ганна лише іноді на неї поглядала, ховаючи руки в кишенях. Здавалося, вона була шокована почутим. Періодично поглядаючи на годинник, вона уважно слухала розповідь подруги, ставлячи зустрічні запитання.

– Виходить, що ти вирішила померти, чи змінила особистість?

– Так, мені тоді здалося, що це гарна ідея. Боялася, що коли пронюхають про гроші, мене посадять.

– Тобто ти кинула дочку на хвору матір та вирішила, що це нормально?

– Я думала, що вона незабаром вийде з лікарні й забере Сашу. Мені й на думку не могло спасти, що вона помре! – виправдовувалася Ніка.

– І ще тобі жодного разу не спало на думку подзвонити чи написати, щоб хоч хтось дізнався, що ти жива?

– Ань, я ж говорю, я боялася!

– Ні, люба, ти просто жила на березі Середземного моря і насолоджувалася життям. А зараз що? Гроші закінчилися, і ти вирішила повернутись?

– Ні, маю гроші. Ти не переживай, Саші буде добре. Коли вона повернеться зі школи?

Ганна дістала з кишені телефон, ніби хотіла подивитися годину, хоча на руці у неї був годинник. Вона швидко і непомітно надіслала повідомлення чоловікові, а потім сказала:

– А тепер дивися, як бачу ситуацію я. Ти покинула свою дочку, бо не хотіла обтяжувати себе турботою про неї. Ні, це я можу зрозуміти, хоч і вважаю, що ти вчинила як остання погань. Ми поховали тебе, ми тебе оплакали. Ми удочерили твою дочку. І тепер вона – наша дочка. Саша нікуди з тобою не поїде!

– Аню, ти у своєму розумі? Я старий паспорт не спалила, якщо що. Я можу довести, що її мати.

– От і добре. А тепер і я можу довести, що ти не лише її мати, а й шахрайка. Спробуєш забрати Сашу, і я засаджу тебе на довгі роки за ґрати. Ти зрозумій, я не можу довірити тобі свою дитину!

– Моя дитина! – обурилася Вероніка. – І ти нічого не доведеш!

– Так, але я маю запис нашої розмови. Я включила диктофон, як прийшла до тями. Як знала, що нічим добрим це не закінчиться. І не намагайся! – попередила Ганна подругу, коли та спробувала наблизитись до неї. – Я вже надіслала запис чоловікові, навіть якщо ти його видалиш або якщо придушиш мене прямо тут, він зробить усе за мене.

– Ти зі мною так не вчиниш! Я ж її люблю!

– Та гаразд? Дивне в тебе кохання якесь! Я її вирощувала всі ці роки. Це я її люблю. Вона мене називає мамою, а тебе навіть не пам’ятає. Тобі краще піти й швидше!

– Я її народила, як ти не зрозумієш?

– Народити та бути матір’ю – це різні речі. Я мати Саші, а ти їй більше ніхто. І якщо ти прямо зараз не підеш із мого будинку, то я викличу поліцію. Я готова битися! Зрозуміло? І не дай боже, я дізнаюся, що тебе бачили біля школи чи поблизу нашого дому.

Ганна була дуже переконливою, але Вероніка ніяк не могла збагнути, звідки в ній стільки агресії. Робити було нічого. У в’язницю Ніка не дуже хотіла, але розуміла, що все закінчиться саме цим, якщо вона не відступить. Їй довелося втекти.

– Ніка, не повертайся ніколи! – Сказала їй на прощання колишня найкраща подруга.

– Не повернусь! – відповіла вона.

Через півгодини знову пролунав дзвінок у двері. Ганна пішла відчиняти, але вже без страху. Прийшли із школи її дітки. Саша та Денис трималися за ручки, коли підходили до будинку. Мама бачила їх із вікна.

– Привіт, що у нас на обід? – весело спитала Саша, знімаючи з плеча шкільний рюкзак.

– Твоя улюблена сирна запіканка, доню! – Сказала мама і поцілувала дітей у щічки. – Люблю вас, мої добрі!

Ганна пішла накривати стіл. Вона дуже добре колись знала Ніку і була впевнена, що вона ніколи не повернеться. І вона не помилилася.