Коли Тоня прийшла з роботи, чоловік зустрів її не дуже радісно. Не допоміг, як завжди, зняти пальто, не спитав, як пройшов захід. Тоня працювала біля палацу культури, і тому в передсвяткові дні вона приходила з роботи завжди пізніше за чоловіка.

– Сашко, щось трапилося? – спитала вона тривожно.

– Та нічого особливого… – чоловік у розпачі махнув рукою і тяжко зітхнув. – Все нормально.

– Ні, щось трапилося, — наполегливо повторила Тоня. – Негайно кажи, чому ти сьогодні такий дивний?

– Все добре…

– Як же добре, якщо на тобі немає лиця. Я ж знаю твій характер. Говори швидше, що сталося?

– Добре, — нарешті кивнув чоловік. – Скажу. Тим більше ти все одно про це дізнаєшся… Коротше, маю дві новини. Одна гарна і… погана. З якої починати?

Тоня думала недовго.

– Давай із гарною.

– Добре. Тоді приготуйся стрибати від радості. Новий рік із нами збирається зустрічати моя мама.

– Як твоя мати? – на обличчі Тоні замість радості з’явився відчай. – Чому твоя мама? Ти що її сам запитав? І навіть зі мною не порадився?

– Коли я міг порадитися з тобою? – почав виправдовуватися чоловік. – Мама зателефонувала і сказала, що приїде до нас і все. Говорить, що скучила. Не хоче одна зустрічати Новий рік. Спочатку вона, звичайно, сама покликала нас у гості, але я розповівши їй про твою витівку. Тоді вона заявила, що приїде до нас. А що ти злякалася? Це ж добре. Ти тридцять першого працюєш Снігуронькою майже до півночі. А мати приїде, приготує нам смачний святковий стіл.

– Ага! – Тоня була готова розплакатися. – Я прийду втомлена, і замість відпочинку мені треба буде зображати, що я рада бачити таку гостю.

– А що, не рада?

– Та рада, рада… Але не цього дня. Це для звичайних людей Новий рік святе, а для мене – каторга. А тут ще твоя мати. Нічого собі – гарна новина. А яка тоді погана?

– Не казати, чи що?

– Ні, кажи… – Тоня приготувалася чути щось страшне. – Зроби дружині сюрприз…

– Добре, тоді слухай. До нас на Новий рік ще приїде твоя мама. Вона теж не хоче зустрічати свято одна.

– Мама? – мало не підскочила від радості Тоня. – Моя?

– Твоя…

– Ура! – закричала дружина.

– А чого ти так радієш? – Тепер Сашко зробив кисле обличчя.

– Чому б мені не радіти? Стривай, А чому ця новина тобі погана. Ти що, не любиш мою маму?

– Люблю, звісно.

– То в чому ж справа?

– А в тому, що одна мама в будинку – це ще нормально. Але дві мами на одного мене – це перебір.

– Але чому?

– Та тому що, поки ти працюватимеш, вони мене з розуму зведуть своїми моралями! Дві мами одного дорослого чоловіка… Ти помітила, що хоч ми живемо з тобою вже три роки, а вони все ще вважають нас молодятами. Замордували порадами.

– Нічого, потерпиш, — усміхнулася Тоня.

– Ага… А потім ще й про онуків пісню заведуть.

– Добре.

– Що добре? Вони вважають, що це я не хочу дитину.

– А ти що хочеш?

– Ніби ти не знаєш. А ось ти чомусь не хочеш.

– І я хочу!

– То чому ж ти тоді все відкладаєш?

– Все, Саша, обіцяю, що, якщо все буде добре, наступного року я тобі когось народжу.

Сашко завмер, і обличчя його витяглося від радості та здивування.

– Ти чого, вже, чи що?

– Ні, — затрясла головою Тоня. – Але ж я планую. Я собі пообіцяла!

– Тоді швидше б цей Новий рік прийшов… – Вдруге з Сашка злетіла усмішка. – І все-таки це жах…

– Чого жахливого? – не зрозуміла Тоня.

– Та я зараз уявив, — почав пояснювати чоловік, — як наші матусі, коли ми з ними під бій курантів сядемо за стіл, почнуть згадувати про свою молодість. А ми будемо сидіти й для пристойності слухати їх розмови.

– Ні, Сашко, ми вип’ємо з ними шампанського, а потім побіжимо до Петрових.

– До Петрових?

– Ну так. Вони сьогодні нас запросили. А мами нехай спілкуються хоч усю ніч.

– Ура! – закричав і чоловік, потім осікся. – А як же твоя втома? Ти ж вся виснажена прийдеш!

– Ну і хай. Цей рік мені треба зустріти особливо весело. Але головне – перед боєм курантів не забути загадати бажання, щоб воно згодом виповнилося. Ти теж загадай, щоб у нас хтось народився. Зрозумів?

– Та зрозумів, зрозумів, — засміявся Сашко. – Обов’язково загадаю!