«Мама годинами працює як заведена, їй хоч би що, а я підлогу вимию – і вже пластом лежу!»

– У мене мама приїжджала у гості, – розповідає тридцятип’ятирічна Уляна. – Ми з нею за три дні зробили у квартирі стільки справ, скільки я одна, здорова молода тітка, не могла зробити за рік!

Мамі Уляни зараз трохи за сімдесят, у неї, як у більшості пенсіонерів, купа болячок, зате енергії стільки, що в доньки й половини немає.

Звичайно, Уляна теж не лежить на дивані днями. У неї фріланс, школа дитини, уроки, дитячі гуртки, готування, прання та миття посуду. Щодня Уляна пише в щоденник величезний перелік справ, викреслює зроблене. Але мама, що тупо ходить з ганчіркою цілий день і витирає то тут, то там встигає в рази більше і навіть не помічає цього.

– А давай, дочко, шпалери на кухні сьогодні переклеїмо? – На другий день перебування в гостях прямо з ранку зайшла мама в кімнату до Уляни.

– Та ну, мам, навіщо нам зараз перед святом бруд розводити… Потім ми з Сергієм тут все підготуємо. Поклеїмо самі, ти відпочивай…

– Ну ось, ми ще твого Сергія чекатимемо! Він же на роботі завжди! Коли ще збереться!

Пішли в магазин, якось між справою, майже мимо проходячи. Купили пару рулонів, шпалерний клей, кілька годин роботи, раз-раз, і готове. Злякатися не встигли, як у кухні нові шпалери. Чоловік увечері прийшов і обімлів.

Відразу ж і вікна помили, штори перепрали…

Перемили шафи на кухні й пішли по квартирі далі — перепрали білизну і пледи, паралельно готуючи обіди та вечерю, розважаючи дітей і роблячи загалом всі звичайні буденні справи.

Уляниній мамі нагинатися не можна, важке підіймати не можна, та взагалі майже нічого не можна — вона носиться по квартирі, як електровіник.

– Неси драбину, доню, я зараз люстру помию!

– Мама! ти з глузду з’їхала! Не вигадуй! я сама, зараз тільки котлети досмаж…

– Та ти не хвилюйся, доню, я ж потихеньку, не поспішаючи…

Справді, потихеньку, нікуди не кваплячись, за розмовою, вимила всі плафони – до цього руки в Уляни не доходили страшно сказати, скільки.

– Одна я часто сідаю, замислююсь, відпочиваю по пів години, п’ю чай, відкладаю на завтра, – каже Уляна. – А з мамою начебто незручно так, вона щось робить, а мені сидіти соромно. З іншого боку, після тижня життя з мамою я – як вичавлений лимон. Втомилася чорно. Мама годинами працює як заведена, їй хоч би що, а я підлогу вимию – і вже не можу. Звичайно, я рада і вдячна, але це не мій темп, зовсім. Ще кілька днів таких перегонів – і я б серйозно захворіла. Від перенапруги.

– Добре все-таки, що твоя мама живе окремо, приїжджає нечасто і ненадовго!.. Є люди, які постійно разом з батьками живуть — так там такі мами, уявляєш, як дістають?

– Ага!.. Я тільки дивуюсь, звідки у неї – у їхнього покоління – стільки енергії, га? Не зважаючи на вік, хвороби, обмеження – я як риба на березі дихаю, а вона як робот, працює та працює… Ми, молоді, зовсім інші. Особисто я не можу без перерви.

Це покоління таке чи люди такі?

Як у ваших мам з енергією? А у вас?

Що думаєте?