— …Востаннє я розмовляла зі свекрухою, коли вона мені зателефонувала до пологового будинку привітати з народженням доньки! – розповідає тридцятирічна Яна. – З того часу я більше її не чула і не бачила, доньці вже рік і чотири місяці… Ні, ми не сварилися, просто так склалося. Дзвонить приблизно в місяць раз синові, в сенсі, мого чоловіка, питає, як справи, як дитина, хоча я не впевнена, що вона знає і пам’ятає, як дитина називається… Пару разів типу подарунки передавала, ну там, суто символічно. простеньку іграшку за віком. На цьому все більше ніякого спілкування.

— Начебто ти казала, що свекруха в області у вас?

— Ага, міську квартиру вони зі свекром здали в оренду, самі вже п’ять років живуть на дачі. Там у них гарний добротний будинок комфортабельний. У свекра машина, дача за вісімдесят кілометрів від міста. Їм там дуже подобається, до міста не витягнеш…

Раніше Яну щиро ображала відсутність інтересу свекрухи до онучки. Вона і з чоловіком лаялася на цю тему, і навіть на мамському форумі кілька разів писала пости – мовляв, нормально це взагалі чи ні, така байдужість до дитини? Просто мама Яни ставиться до малюка зовсім по-іншому, з перших днів у курсі всіх справ та проблем, ставить питання, згадує та розповідає різні випадки з Яниного дитинства. Навіть далекі Янині родичі, здається, більше цікавляться малечею, ніж рідна бабуся з боку чоловіка.

– Але на форумі мені дівчата написали, що це абсолютно нормально! – розповідає Яна. – Це тільки наша з чоловіком дитина, свекруха цікавитися не зобов’язана. Вона своїх дітей уже виростила, тепер живе своїм життям, та ввічливого питання «Як справи?» раз на місяць від неї цілком достатньо… Деякі мені взагалі написали, що я свого щастя не розумію! Свекруха не лізе в сім’ю допомагати, не керує, не дає непроханих порад, не годує онуку на рік ковбасою та оселедцем – та це ідеальна свекруха!

Проблема несподівано виникла цього грудня – свекруху зі свекром запрошують сина з сім’єю до них на новорічні свята, на пару днів.

Їхати до свекрів Яні зовсім не хочеться.

— Як представлю лише одні збори ці – погано стає! – бідкається Яна. – Це треба на два-три дні харчування з собою тягнути, підгузки, купу одягу, іграшки — там для дитини абсолютно нічого немає! Все продумати, нічого не забути. Потім у нас кіт! Потрібно буде везти туди з собою ще й кота, або просити маму заїхати, погодувати. Мама, звичайно, заїде, але їй воно ось треба, у свята? Живе вона також не на сусідній вулиці. До мами кота не віддати, у тата алергія… А найголовніше – донька в машині останнім часом їздить погано, у кріслі сидіти не хоче, кричить, скандалить. А їхати не близько, тим паче взимку. Зупинитися, вийти погуляти не так просто…

Крім того, Яна не розуміє, чого вони там робитимуть зі свекрами взимку у заміському будинку два-три дні? Добре ще влітку, коли можна засмагати, вирушити до лісу або на річку, гуляти на вулиці. Але наприкінці грудня з маленькою дитиною та старими там буде просто туга зелена. До гірок-ковзанок дитина ще не доросла, на вулиці нічого робити, темніє рано… Сидіти в будинку і доїдати новорічні салати? Те, ще задоволення.

Та були б ще стосунки теплі зі свекрами, їхнє кохання та зацікавленість дитиною – ну гаразд, поїздку можна було б ще пережити. Але зараз їхати немає жодного сенсу.

— Чоловікові кажу, що не хочу нікуди їхати, то він у такій образі, надувся, кілька днів уже не розмовляємо! Мама, каже, вічно тобі погана! Не дзвонить — погано, тепер ось дзвонить, запрошує в гості, і знову не так. Вона до нас усією душею, а ми?

Мама теж каже Яні, що треба їхати. Мовляв, свекруха пішла назустріч, хоче бачити онука, запрошує до гостей, відмовлятися не можна. Відносини й так не дуже, а якщо ще й відмовитися від запрошення, винна буде невістка. І ніхто не стане розбиратися в причинах відмови — що їхати складно і далеко, що речей багато, що кота нікуди подіти. Виною буде Яна: її запросили, вона не поїхала, отже, не хоче спілкуватися з батьками чоловіка.

Їхати через не хочу, як вважаєте? Чи не треба?

Що думаєте?