Ольга та Наталя – рідні сестри. Різниця у віці у них досить відчутна – майже дванадцять років, але в дитинстві дівчинки душі не чули один одного. Для Ольги Наталя стала живою лялькою: в іграшки грати в такому віці начебто було вже й не солідно, а ось возитися з молодшою ​​сестрою – якраз. Для Наталки ж Оля все дитинство була недосяжним ідеалом та мрією. Дівчина квапила дні, щоб скоріше підрости і стати “як Оля”: заплітати довгі коси, ходити до школи та на гуртки, займатися музикою, вчити уроки.

Батьки раділи такій дружбі, і, звичайно, як усі батьки, дуже сподівалися, що взаємна любов дівчат пронесуть крізь роки.

Дитинство давно позаду, Ользі вже за сорок, Наталі – тридцять. Коли все змінилося і зникло зворушлива любов сестричок, тепер вже згадати важко. Але зараз стосунки сестер залишають бажати кращого.

Якщо називати речі своїми іменами, головна проблема в тому, що молодша сестра за всіма параметрами успішніша за старшу.

У Наталії чудовий люблячий чоловік, двоє прекрасних розумних дітей, достаток у сім’ї, можливість не працювати, і навіть здоров’я значно міцніше, ніж у сестри. Наталя маэ автомобіль, з чоловіком вони багато подорожують, будують великий будинок, ведуть розмову про народження третьої дитини.

Життя Ольги, на жаль, складається не так добре. Вона розлучена, одна виховує сина-важкого підлітка, винаймає кімнату, постійно на межі виживання матеріально, бо їй останні роки відчайдушно не щастить із роботою: то обдурять, то недоплатять, то скоротять…

Здоров’я теж немає: за останні роки у неї вже дві серйозні порожнинні операції, та й самопочуття не дуже. Постійно щось десь болить, накочує нудота, паморочиться в голові… Ольга дуже боїться, що звалиться з ніг, і як тоді виживати їм із сином – взагалі незрозуміло.

Якийсь ходяча грудока проблем, і рішення не видно.

Ольга відчайдушно намагається не заздрити сестрі, але що далі, то гірше це виходить.

Звичайно, Наталці простіше: батьки над нею тряслися все дитинство. А Ольжине дитинство з народженням Наталі скінчилося – батькам було не до неї. Тепер Ользі здається, що батьки вчинили просто безсовісно – збагрили на неї, новонароджену сестру, і жили на втіху.

– Все дитинство довелося тебе ростити! – вимовляє тепер старша сестра молодшої. – Дівчата у ляльки грали, а я – з дитиною! З візком! З в’язанням, як стара бабка, у чотирнадцять років… Тьху!

Наталю ці розмови дуже ображають. Вона не вважає, що Ольга так вже перетрудилася в дитинстві. З дев’яти місяців Наталка була в яслах, причому, за розповідями мами, на повний день, вранці привозили, увечері забирали, то розмови про те, що сестра сиділа з нею з ранку до вечора всі дні, сильно перебільшені. До того ж Наталка-то тут до чого? Цей рахунок Ольга у будь-якому разі має виставляти не сестрі. а батькам…

Але справа тут не в дитячих образах – Наталя це розуміє. Сестра просто заздрить.

По можливості Наталя намагалася допомогти сестрі. Запрошувала в гості племінника, поки той був ще молодший – зараз хлопчик просто-таки некерований. Дарувала подарунки, ділилася, чим могла, кликала в гості… Але справа в тому, що в сім’ї Наталки працює один чоловік, і вішати йому на шию ще й сестру з її сином Наталка вважає неправильним. Тому особливо допомагати, на регулярній основі та значними сумами, не може.

А разові акції в очах Ольги виглядають як демонстрація – дивись, мовляв, як ми добре живемо, можемо з панського столу та бідним родичам кинути шматок. Ольга після такого тільки ще більше ображається.

– Ну, а що ти хотіла? – розводить руками Наталки свекруха. – Сестри-брати добре спілкуються тільки тоді, коли живуть приблизно однаково в матеріальному плані. Це закон. Варто комусь трохи піднятися – все. Дружбі та родинному коханню кінець. Починається гризня та скандали…

Це справді так, і дружба сестер з різним достатком у принципі неможлива?

Що говорить про це ваш життєвий досвід?

І як же тоді народна приказка про те, що “сестра потрібна багата, дружина потрібна здорова” – у першій своїй частині, виходить, не має рації?

Що думаєте?