— …Мама була просто шокована! – розповідає тридцятирічна Поліна. – Пішла від нас, грюкнувши дверима, вдома накрутила тата. Дзвонить мені зараз у сльозах, каже, чоловік твій негідник, а тебе мені шкода, розлучатися тобі треба… Влаштувала, загалом, курячий переполох!

– А що сталося?

– Та вона випадково почула, як ми посварилися… Чоловік не тільки голос підвищив на мене, що саме по собі для мами немислимо, а й… відверто кажучи, вкрив мене триповерховим. Причому, через якусь дрібницю!

У Поліни з чоловіком Степаном двоє дітей – дівчатка чотирьох років та трьох місяців. Поліна у декреті, Степан працює, час від часу на допомогу дочці з дітьми приходить мама.

Спочатку батьки Поліни від зятя були не в захваті. У їхній сім’ї все як мінімум з однією вищою освітою, білі комірці, і сама Поліна в тому числі. Степан — звичайний роботяга, так, із золотими руками, так, пристойно заробляє, так, клієнти до нього записуються задовго вперед, і він ніколи не сидить без роботи.

Але при цьому освіти у Степана – дев’ять класів та коледж. Здобувати вищу освіту хлопець навіть не планує, хоча спочатку теща з тестем активно намагалися його спонукати на цю справу. Навіть із грошима допомогти обіцяли, але Степан тільки розреготався. Справа не в грошах, у них якраз у неї проблеми немає. «Навіщо час втрачати, штани протирати?» — щиро не міг збагнути чоловік. Цінності освіти він абсолютно не розуміє.

— Простак якийсь! – страждала мама Поліни, Світлано Володимирівно, коли тільки познайомилася із зятем. – Жодної книги не прочитав! Через кілька років тобі з ним і поговорити не буде про що!

Справді, і за характером Степан досить своєрідний: грубуватий, різкий, прямолінійний і запальний, говорить завжди те, що думає, без будь-яких прикрас, а іноді може запросто перейти на той самий мат, не особливо соромлячись присутністю слабкої половини. Зізнатися, Поліну така риса теж спочатку шокувала: у своїй батьківській сім’ї вона навіть слово «дура» жодного разу не чула, в тому числі й від тата.

Від тата якраз – насамперед. Він ніколи й голосу не підвищував удома, тоді як Степан може спалахнути, як сірник, від нісенітниці, і наговорити з три короби.

— У Степи безліч переваг! – кидається на захист чоловіка Поліна. – Він добрий, дітей любить, мене просто обожнює! Готовий возитися зі старшою донькою нескінченно, і з молодшою ​​мені допомагає. Вночі встає, хоч завтра йому на роботу. Якщо щось треба для мене чи для дітей – та він хоч зірку з неба зніме! Ми квартиру купили, машину, гроші він все в сім’ю несе… Адже важливі не слова, а справи, я вважаю. Справи говорять багато про що. А слова – це такі дрібниці! За сім із половиною років шлюбу я вже просто навчилася не звертати на це уваги. Звикла…

— А що саме сталося?

— Та він уранці, йдучи на роботу, попросив мене сорочку йому зашити! – пояснює Поліна. – Ну, я головою кивнула, цю сорочку відклала і забула, звичайно, закрутилася з дітьми. Він увечері прийшов, дивиться, сорочка так і не зашита, став мені вимовляти, що за цілий день можна було знайти п’ять хвилин. Я йому відповіла досить різко, що зараз, мовляв, все кину і кинуся зашивати, я якраз молодшу годувала. Він мені — чого репетуєш, не кричи! Я йому – сам не кричи! А він – ну і заткнися!

Світлана Володимирівна, яка сидить у цей момент у сусідній кімнаті зі старшою онучкою і чудово чула цей діалог, жахнулася.

– Прибігла до нас на кухню з величезними очима! – Згадує Поліна. — Ви з глузду з’їхали, чи, каже, замовчіть зараз, тут діти! Заридала, зібралася і втекла додому, дверима грюкнула.

Звичайно, Поліна, з одного боку, і сама не в захваті від таких спалахів свого чоловіка. Краще б їх не було. Але Степан не бачить нічого страшного. Ну, зірвався, з ким не буває! Прийшов із роботи втомлений, голодний, злий, скинув негатив. Він сам розуміє, що це погано, але ж не смертельно?

Але мама тепер дзвонить Поліні та плаче.

— Ти хоч розумієш, що це ненормально, через якусь нісенітницю чоловік тебе сварить?! – вимовляє доньці Світлана Володимирівна. – І що, ти так і терпітимеш? Він тебе кохає? Не сміши мене, не тіш себе ілюзіями! Він тебе не тільки не любить, та й не поважає!.. Розлучатися тобі треба, дочко! Чим терпіти такі образи та неповагу, краще спокійно жити одній і виховувати дітей із нормальною психікою!

Мама накрутила Батька Поліни, той наступного дня їздив на роботу до Степана на чоловічу розмову. Але зятя це особливо, здається, не пройняло. Тесть взагалі не чув і не бачив, як усе було, а жінки як завжди роздмухали з мухи слона.

А може, мат на адресу дружини від доброго загалом чоловіка, просто не самого освіченого і нестримного на слова – справді нічого поганого не означає?

І нема чого звертати уваги на «курячий переполох», піднятий мамою?

Чи ситуація серйозна і треба щось робити?

Що думаєте?