Недільний ранок почався з кави – цього разу була черга Сергія готувати сніданок у ліжко. Він підвівся з ліжка, ще толком не прокинувшись, і зашаркав на кухню. Що там – кухлі, ложки, кава, цукор, молоко, окріп? У якій послідовності? Нічого голова не розуміє, ще напередодні були в друга на дні народження, так що ранок не найкращий. Анжелка ще солодко спала в ліжку, зараз він її розбудить запахами кави, потім треба з’їздити до тещі з дружиною, привезти від неї нікому не потрібну поличку ручної роботи, щоб прибити й поставити на неї нікому не потрібні статуетки ручної роботи. Жінки бачать у цьому якийсь особливий шик, а Сергій бачить у цьому особливе захаращення! Ну та гаразд.

Отже, кава, цукор молоко та окріп. Спросоння Сергій не помітив, що поставив свій кухоль на край столу. «Дзинь» – і кухоль з гуркотом розколовся на підлозі. Сергій аж нахилився. Зараз розпочнеться! Через кілька секунд примчала розпатлана дружина і давай кричати:

– Ти що? Звідки у тебе руки зростають? Ох! Це парний кухоль! Що ти накоїв!

Так, це був такий набір: два кружки у вигляді сердець з іменами Сергія та Анжели, і один з них з ім’ям «Сергій» він розбив. Але цей набір Сергій сам дарував Анжелі на день Святого Валентина, то чому закочувати скандал?

– Ось ти розбив, тепер пари немає! Нікуди не годиться! Що тепер робити? – у сльозах кричала Анжела.

– Та нічого, – спокійно відповів Сергій і грюкнув другий кухоль об підлогу. – Немає пари, і не було. Нові подарую, ще кращі!

– Що ти розумієш, “кращі”, – не заспокоювалася Анжела. – Ці ти з душею дарував, а інші мені й даремно не потрібні! Ти вже так не подаруєш!

– Та заткнися ти! – Вирвалося у Сергія.

Анжела здивовано глянула на Сергія. Такої фрази він собі ще не дозволяв!

– Ах заткнутися? Ну сам напросився, тепер тримайся! – Сказала Анжела і пішла досипати.

Сергій розгублено ходив кухнею. Ну гаразд, каву можна налити й в інші філіжанки. Налив, запропонував, але Анжела відштовхнула чашки, ще й на ковдру розлила. Зрозуміло, образилася. Треба якось помиритися треба, бо без обіду можна залишитися. Що тільки Сергій не робив! І мусі-пусі, і в шию цілував, і лоскотав – повний ігнор. І тут він зрозумів, у чому кайф – дружина мовчить! Тиша! Добре як!

На обід Анжела пішла варити борщ. Мовчки! Все одно треба було наварити на три дні, попереду будні. Сергій засів за комп’ютером, вирішив відірватися у грі. Яка чарівність, ніхто не ганяє від гри, тиша!

До обіду його не покликали. Загалом, неважко налити собі тарілку борщу. А ще можна його поїсти з часником: ось так взяти вприкуску з чорним хлібом, тикаючи в сільничку. Зазвичай Анжелка лається: мовляв, часником із рота пахне, і не лізь у сільничку пальцями, але тут мовчки. А ще можна їсти борщ захлинаючись, і голосно відригнути після обіду! І знову тиша! Фантастика!

Зателефонувала теща. Сергій чув, як розмовляла з нею Анжела:

– Вітання! Ні, не можу до тебе приїхати! Сама йому подзвони та спитай. Так, він удома. Я не можу йому сказати, скажи сама. Гаразд, я слухавку дам.

Анжела мовчки передала телефон Сергію.

– Що там у вас відбувається? Ви поличку збираєтесь забирати?

Гаразд, можна і з’їздити одному – так швидше. Теща робила совині очі, не розуміючи, що відбувається у сім’ї доньки.

– Алергія у неї, язик розпух, – пояснив Сергій.

– На що алергія, я ж з нею нещодавно розмовляла, – здивувалася теща.

– На скандали алергія! Як починає голос підвищувати, так горло забирає і язик розпухає!

Вдома Сергій кинув поличку у передпокої й сів грати. Навколо крутилася Анжела, пихкала в ніздрі й голосно зітхала, намагаючись привернути до себе увагу. Сергій вдавав, що не чує її. Дружина потрясла його за плече.

– Що трапилося? – Запитав Сергій. Анжела підійшла до стіни й показала пантоміму. По жестах було зрозуміло: вона просила прибити поличку, стукала невидимим молотком по невидимому цвяху. Але Сергій вирішив пожартувати, ніби нічого не розуміє.

– Ага, граємо в крокодила! Це що за стукіт у стіні? Ага, це сусіди галасують, спати не дають, і ти їм загрожуєш? Ні? Тоді ти первісна жінка і набиваєш наскельний малюнок у печері. Це слово – мамонт. Правильно? Ні.

Анжела почала показувати, ніби вона свердлить стіну дрилем.

– О, ти мама, яка хитає на руках дитину! Ні, ти шахтар, що видобуває вугілля!

Ледве стримуючи сміх і досаду, Анжела принесла дриль, саморізи та полицю. Гаразд, зрозуміло і так. Повісив. Ніяких претензій, що криво, чи не туди прикрутила, все мовчки. Добре як! На полицю було поставлено марні сувеніри. Анжела довгий час милувалась на них, переставляючи статуетки. Думки чоловіка не питали, а шкода – він би висловив усе, що думав про них.

О диво! Якби не ця гра в мовчанку, неділя була б повністю втрачена! Для Сергія знайшлося б тисяча справ і до них знайшлося б три тисячі причіпок. Але вже скоро вечеря, а вдома тиша! Ніколи такого не було! Тільки от облом з вечерею вийшов – Анжела зазвичай не вечеряла, яблучко та кефір, а Сергію вона готувала окремо. Але чимось смачним із кухні потягнуло. Запах такий ароматний. Пиріжки? Точно!

Коли все було готове, Анжела витягла пиріжки з духовки, поклала їх у блюді гіркою і залишила на столі. Сергій налив собі чай, узяв пару пиріжків та сів знову за комп’ютер. Надкусивши пиріжок, він відчув, що довкола начинки ще залишилося сире тісто. Ех, не вийшли пиріжки.

– Ось чорт! Пиріжки сирі і несмачні! – З жалем сказав Сергій.

Анжела метнулася на кухню перевіряти пиріжки.

– Які вони сирі! – Закричала вона і підбігла з розламаним пиріжком до Сергія. – Дивись, ось це начинка, вона з варення, тому створює таку вологість довкола себе. Вони смачні, ось пишні, я за рецептом їх готувала.

Зрозумівши, що вона порушила свою обітницю мовчання, Анжела завалила весь гнів на Сергія:

– А чого ти просидів увесь день за комп’ютером? Справ було мало? Допомогти мені не треба було? Часником засмердів всю квартиру, як таке можна їсти з борщем? Полочку неправильно повісив, я хотіла на два сантиметри ближче до вікна!

Сергій її слухав та посміхався. Ось тепер вона така, яка є. І все ж таки вихідний вдався. Що б таке ще розбити, зламати або розсипати наступного недільного ранку, щоб знову насолодитися тишею?!