Олег йшов, настрій був поганим, він ображався на Валерія, на Лізу, а в першу чергу на себе
– Боже мій, нарешті, прямо не віриться, від мене Ліза пішла. Приходь Стас, відзначимо цю подію. Як я радий, ти не уявляєш, — захоплено розповідав Олег другові телефоном, — мені весь час здається, що зараз відчиняться двері й вона увійде, але вже третій день її немає, яке полегшення.
– А де вона? – Запитав Стас.
– Так у тещі. Де ж їй ще бути?
– А ти впевнений, дзвонив тещі?
– Ні, боюся. Зараз почнуться сльози, соплі, докори, спочатку від тещі, потім від Лізи і я побоююся, що не стримауюсь і піду на примирення, а я не хочу, втомився я від неї, набридла вона мені.
– Так ти що, Олеже, не хочеш більше жити з Лізою? – здивувався Стас.
– Поки не знаю, але вона пішла і я так радий цьому, набридло її занудство. Думаю, мені від неї не позбутися. Вона не довго ображається, така людина. Навіть дивно, що її третій день нема. Свій улюблений вазон забрала, залишилися одні кактуси. Знає, що я не поливатиму її, значить надовго пішла, хоч відпочину.
– А що ви там не поділили із Лізою? Чесно сказати, гарна жінка твоя Лізка.
– Сказала, що їй набридло прислужувати свині. Загалом, як завжди, вона затіяла скандал, а мені теж набридли її вискоки, накричали один на одного і вона пішла.
– Якій свині? – Стас, запитав і до нього відразу дійшло. Він голосно зареготав і сказав, — Не ображайся Олег, а Ліза не така вже й не права.
– Ну ще ти мене повчи, — образився Олег.
– Ну не гнівайся, — сміявся Стас, — тільки ти з примиренням не затягуй, такі жінки, як Ліза на дорозі не валяються, а раптом вона іншого знайшла? – Нагнітав Стас, — і поки ти там радієш, вона будує інше життя, без тебе.
Олег задумався, щось неприємно лоскотало серце, але він з легкістю відсунув неприємні для нього думки й весело сказав другу:
– Я буду тільки радий за неї й побажаю їй щастя. Так що ти давай, сьогодні ввечері приходь, розслабимося без жодних жінок, а то тільки й чутно: “Тобі вже вистачить. Досить вам сидіти, вже спати пора, завтра на роботу”. Ніхто, чуєш Олеже, ніхто нам сьогодні цього не скаже.
– А Валерій прийде? – Запитав Стас.
– Ні. По-моєму він навіть засмутився, що Ліза пішла від мене. Ти ж знаєш Валерку, Ліза для нього зразок жінки. Сказав, що нема чому радіти, та й зайнятий він. Сказав, раз Ліза мені не потрібна і я радий, що вона пішла, то він відіб’є її в мене. Ну, ти ж знаєш його жарти з приколами.
Олег зі Стасом відсвяткували свободу Олега надто круто. Вранці прокинулися одягнені й навіть у туфлях. В обох боліла голова, нудило і чомусь настрій не був таким радісним, як учора. Стас сказав:
– Зараз би борщу гарячого.
– Це ми зараз зробимо. Ліза перед відходом наварила борщу, — сказав Олег.
Він дістав каструлю з холодильника та поставив на плиту.
– Чуєш, Олег, щось горілим пахне, — підсмикуючи носом, сказав Стас.
Олег відкрив кришку каструлі й побачив, що борщу там і нема, а каструля згоріла і смерділа на всю квартиру. Він машинально схопився за неї.
– Халепа — тряс він рукою, — я і забув, що борщ вчора доїв.
– А що ж ти каструлю пусту в холодильник поставив? – здивувався Стас.
– За звичкою, як завжди ставив. Ліза потім витягала каструлю з холодильника та мила її.
До кінця тижня у квартирі творилося неймовірне. Навіть Олегу, якому здавалося до лампочки весь цей безглуздий затишок, який створювала Ліза, трохи жахнувся.
На кухні гори брудного посуду, газова плита вкрита якимось гаром, на столі та підлозі крихти й все навколо якесь липке та неприємне, холодильник засмучує своєю порожнечею.
У спальні зім’яте неприбране ліжко, упаковки від піци. У вітальні розкидані брудні шкарпетки та сорочки. Олег зібрав у купу одяг, поклав у пральну машину, виправ, а після прання жахнувся. Темні шкарпетки злиняли й світлі труси та сорочки стали незрозумілого брудного кольору.
Дивлячись на все це, Олег подумав: “Час повертати Лізу”. Він зателефонував до неї, але вона не відповіла. Тоді він подзвонив тещі:
– Здрастуйте Олена Павлівно, а Ліза у вас?
– Ні, — спокійно відповіла теща.
– А де вона, ви знаєте? – Почав хвилюватися Олег.
– І навіть і не знаю.
Такою відповіддю теща збентежила Олега. Йому було дивно, що теща його не вичитує, як завжди.
– Як це так ? Ви мати й не знаєте, де ваша дочка?
– А ти чоловік і не знаєш де твоя дружина?
Такого нахабства Олег не очікував. Він мовчав, не знаючи, що йому сказати. Олена Павлівна продовжила:
– Дострибався ти й пішла вона до іншого. Прийшла до мене вся у сльозах. Я думала, що вона знову через три дні до тебе повернеться, а позавчора за нею приїхав такий приємний, охайний молодий чоловік і відвіз її. Ліза сказала мені, що вже ніколи до тебе не повернеться, її терпіння скінчилося, що намагатиметься полюбити цього чоловіка, тим більше, що він давно її любить. Так що ось так зятю, треба було цінувати свою дружину, а не перетворювати її на служанку і не влаштовувати скандали.
Теща закінчила дзвінок.
Олег був приголомшений, такого повороту подій він не очікував. Йому хотілося поплакатися комусь із друзів. Хотілося комусь вилити душу, поскаржитися, яка виявляється Ліза зрадниця, не встигла його постіль охолонути від її тепла, а вона вже зігріває іншу постіль. Стас сьогодні на роботі, у нього нічне чергування тож Олег вирушив до Валерія сказати про своє горе.
У розпачі Олег забув свій телефон удома та не хотів за ним повертатися. Вдома його друг чи ні, він не знав. Якщо його немає, він чекатиме його біля під’їзду.
Олег постукав у двері квартири Валерія. Двері відчинила Ліза.
– Валер, ти що ключі забув? – почала говорити Ліза і раптово замовкла.
Вони дивилися одне на одного і мовчали. Олег круто розвернувся і швидко побіг униз сходової клітки, де з розбігу потрапив прямо в Валерку. Чоловік схопив його, струснув і не відпускаючи, суворо сказав:
– Йдемо.
Олег не чинив опір і слухняно увійшов у квартиру друга. Смачно пахло, Ліза щось готувала на кухні.
– Проходь, Олеже, нам треба серйозно поговорити, — сказав Валерка,- я збирався завтра до тебе прийти й сказати, що ми з Лізою тепер разом, але раз вже ти мене випередив … Ну так от, ти завжди знав, що я любив, цінував і поважав твою дружину, але ніколи не намагався відбити її в тебе, це було для мене табу. Ти сам мені зателефонував і сказав, що вона тобі набридла, що ти радий, що вона пішла і побажав їй щастя, якби вона знайшла іншого. Ну ось я і вирішив стати ось тим, іншим. Повір, я докладу всіх зусиль, щоб Ліза була щаслива.
Олег подивився на друга, на дружину, підвівся і мовчки пішов.
Олег йшов, настрій був поганим, він ображався на Валерія, на Лізу, а в першу чергу на себе.