Коли почалися чергові вихідні, Ксенія як завжди приїхала до бабусі, аби допомогти з городом. Мами у неї не було, вона пішла з життя, коли дівчинці було 2 роки, а про батька навіть ніколи не чула.

Ксенія дуже любила допомагати бабусі по городу і хоч трохи відволікалася від своєї роботи в місті. Вона весело тягала відра з водою і поливала грядки, доки бабуся виривала бур’яни.

Наближався вечір і на вулиці стемніло. Бабуся, як звичайно почала дивитися свій улюблений серіал, і онука склала компанію:

– А це хто?

— Це охоронець, коханець отої секретарки.

— А її начальник це її чоловік?

— Так, це її чоловік, і вона вже давно це приховує.

Від величезної кількості інформації голова дівчини мало не вибухнула, але все ж таки додивилася до кінця. Бабуся пішла спати, а Ксенія вирішила прогулятися.

— Бабулю, я піду прогуляюся селом, ти мене не чекай, лягай спати.

— Добре, тільки недовго, а то я буду хвилюватися.

— А ось цього не треба, ти ж сама казала, що мені вже 30 років, і що я вже доросла.

– Ну добре

Повітря на вулиці було свіже, вдихнувши на повні груди, дівчина пішла до центру села. Там завжди було дуже багато людей, і Ксюша намагалася зустріти хоч когось зі своїх старих знайомих.

Коли ставало вже пізно, дівчина зібралася вже додому, як раптом у темряві з’явилися 2 силуети. Цими загадковими силуетами були стара подруга та її чоловік. Це була дуже несподівана зустріч, якій усі були дуже раді.

— Ксюша, чи це ти? Яка зустріч, що ти тут робиш?

— Оля? Привіт, я у вихідні до бабусі приїхала, а ви як тут?

— А ми вже давно тут живемо разом із моїм чоловіком.

— Які ви молодці!

— А давай до нас у гості завтра заходь. Поговоримо, як завжди.

— Звичайно, звичайно, я зайду.

Наступного ранку, за планом у бабусі було велике прання, адже приєднати нову машинку в старому селі не було можливості й всі користувалися своїми колодязями.

Прання було справді велике і робота закінчилася тільки надвечір. Коли наближався час зустрічі, дівчина швидко зібралася і вже йшла в гості до давньої подруги, це був дуже зворушливий момент.

Ксюшу зустріли чудово, була нагріта лазня, в альтанці накритий шикарний стіл, всі дуже чекали на подругу і були в передчутті гарного вечора.

Нарешті всі були в зборі й почалася тепла бесіда. Кожен цікавився життям Ксюші й ставив багато питань, на які дівчина із задоволенням відповідала, нарешті вона відчула себе частиною сім’ї, чого їй так давно не вистачало.

Коли стало вже зовсім пізно, всі, крім старих подруг, розійшлися, і нарешті можна було поговорити відверто.

— А ти знала, що Саша в селі?

— Який Сашко?

— Твій колишній, що пішов до армії та втік від тебе?

— Що? Що йому потрібно в селі? Де його дружина?

— Не знаю, але він купив новий будинок і тепер живе там.

Від цих слів, усередині Ксюші все стиснулося, хоч вона і не намагалася подавати виду до кінця вечора всі її думки були про цього хлопця. Коли настав час розлучатися, дівчина йшла додому і вся її голова була забита думками про колишнє.

Вже наступного ранку, дівчина ніяк не могла відпустити ці думки, але тут увірвалася бабуся.

— Внучко!

— Так, так, бабусю?

— Сходи в магазин, будь ласка, а я тобі пирогів приготую в місто.

— Звичайно, бабусю, я швидко!

На вулиці стояла сонячна погода і промені сонця освітлювали дорогу, Ксюша вже зайшла в магазин, поки вона шукала список у себе в сумці, зовсім не помітила людину в черзі й випадково штовхнула її своєю головою.

— Заради Бога, вибачте мені, юначе, я вас не бачила!

— Та нічого страшного, все нормально

Дівчина витріщила очі, ніколи б вона не подумала, що зустрітися зі своїм колишнім саме так.

— Сашко?

— Ксенія, це ти? Як ти тут опинилась?

— Я, я на вихідні до бабусі приїхала.

— Може поговоримо?

— Пробач, але нам нема про що розмовляти. Ти все? Можна я вже куплю собі продукти.
Коли дівчина зібрала все потрібне в пакет, вона вилетіла з магазину і відразу сіла в машину. Олександр не встиг сказати й слова, коли автомобіля вже не було біля крамниці.

Приїхавши додому, дівчина кинула пакет із продуктами на стіл і пішла до себе в кімнату, добре, що бабуся була на вулиці й не бачила всього цього. Ксенія ніяк не могла зрозуміти, чому вона, коли стоїть поруч із колишнім, забуває про все, що так давно хотіла у нього спитати.

Коли дівчина трохи заспокоїлася та вийшла з кімнати, з прогулянки повернулася бабуся.

— Щось мені погано.

— Ну, скільки разів я тобі казала, не гуляй під таким сонцем.

— Так, ти маєш рацію, піду полежу.

З часом бабусі ставало легше, але онука все одно не відходила ні на крок.

— Напевно, недовго лишилося мені.

— Бабуся, та що ти таке кажеш, ти мене ще переживеш!

— Внучко, коли мене не стане, під матрацом лежить невелика сума грошей, витратити їх на себе, добре?

— Бабуся, ти ще сама за них відпочивати поїдеш, я тобі обіцяю

— Ну гаразд, здається мені полегшало, а тепер збирайся, тобі завтра на роботу, а я посплю.

Ксюша тихенько зачинила двері та зібрала свою сумку. Вже за кілька годин вона була у місті й вже наступного дня починалася робоча рутина, яку так не любила дівчина.

У теплий затишний день літа, Ксюша як завжди сиділа за стосом документів, який їй варто перебрати за цей тиждень. Нічого не віщувало лиха, як раптом пролунав зовсім несподіваний дзвінок від бабусиної сусідки.

— Алло, Ксюша? Терміново приїжджай до нас.

— Що, що сталося? Що з бабусею?

— Бабусі… Бабусі не стало.

Дівчина не могла повірити жодному слову, але все ж таки розуміла, що вона не може жартувати. Вже за годину вона була в селі, навколо будинку зібралося майже все село, яке теж хотіло попрощатися з бабусею.

Коли похорон вже пройшов дівчина залишилася зовсім одна і не могла зупинити свої сльози.

Вона хотіла їхати, але згадала про гроші, залишені бабусею. Дівчина підняла матрац і, крім величезного конверта, побачила аркуш паперу, на якому було написано:

“Привіт, Ксюшо. Швидше за все, якщо ти це читаєш, мене вже немає на білому світі. У мене не вистачило сміливості розповісти тобі все, коли я була жива, не тримай на мене зла. Насправді це я – твоя мати. Коли мені було 50 років, у пориві пристрасті я переспала з одним із проїжджих музикантів і, щоб уникнути різних чуток, твоя сестра погодилася переписати дитину на себе. Якби вона була жива, вона б сама тобі все розповіла. Я сподіваюся, що я була тобі гарною бабусею і матір’ю теж, пробач якщо зможеш. З любов’ю, твоя бабуся!”

Дівчина вилетіла з дому, забравши сумку. Вона не могла повірити цим словам, її 30 років обманювала найближча людина. Сльози текли річкою і вона вже сіла за машину, як раптом двері відчинив Олександр і витяг її з-за керма.

— Я нікуди не відпущу тебе в такому стані!

— Відпусти мене, мені треба в місто, я не хочу тут залишатися.

— Твоя бабуся не хотіла б, щоб ти так мучилась.

— Моя бабуся — це моя мати.

Сашко здригнувся від цих слів і міцно притис її до свого плеча. Він відвіз її до себе додому, де вони нарешті поговорили до душі, вперше за такий довгий час, Ксюша відчула себе потрібною і нарешті вимовила все, що накопичилося за всі ці роки.

Вже через 2 роки, вони зіграли весілля і всі випробування на їхньому життєвому шляху були закінчені. Попереду було довге щасливе сімейне життя, адже вже через місяць вони чекали появи на світ своєї першої дитини!