Сергій відірвав погляд від монітора комп’ютера лише тоді, коли відчув легкий удар по плечу.

Він обернувся і побачив усміхненого Миколу, свого друга та колегу.

– Сергій, підніми голову, всі пішли на перерву, обід, розумієш?

– Ах так, зараз. Тільки збережуся.

Чоловіки пішли обідати, за кілька хвилин вони розташувалися за столиком у невеликій піцерії.

– Ну що, розповідай, як твої справи? Чув у тебе відпустку скоро. Удома будеш чи поїдеш кудись? – Запитав Сергій Миколу.

– Я б із задоволенням залишився вдома, але Маринка тягне їхати в село. Звичайно синам там буде добре. Але як уявлю, що цілий місяць доведеться жити з тещею під одним дахом, погано стає. Добре он тобі, ні дружини, ні дітей, сам собі господар.

– Та що тут доброго … мені вже за 40, а жити то нема для кого. Раніше сімейне життя напружувало, а зараз навіть не вистачає.

Микола похитав головою, він давно знав Сергія, знав, яке у нього сімейне життя було.

– Може тобі все-таки когось пошукати? – Запитав Микола.

– Знаєш, я якоюсь мірою став фаталістом. Бігати ні за ким не збираюся. Якщо трапиться хороша жінка, відмовлятися не буду. – відповів Сергій.

– Так щоб вона тобі попалася потрібно хоч зрідка кудись вибиратися.

Друзі поговорили ще трохи, а потім Миколі зателефонувала дружина і він вибачившись залишив Сергія.

Чоловік повернувся в офіс і сидів допізна. На своїй новій іномарці він поїхав додому. По дорозі зупинився біля молодої дівчини, яка голосувала. Вона попросила довезти її до дому, і він погодився.

Але дівчина не хотіла так швидко їхати.

– Послухайте, може ви нікуди не поспішайте? Я вільна. Ми могли б класно провести час разом.

Сергій з подиву не міг пов’язати два слова. А потім глянув на дівчину глузливим поглядом.

– Тебе як звуть? – Запитав Сергій.

– Іра.

– Тобі хоч 18 є?

Дівчина побачила що Сергій не відповідає їй взаємністю, пирхнула від досади.

– Ішла б ти додому, доки не знайшла пригод.

Дівча вийшла з машини, ударила рукою по ній і пішла, жодного разу не обернувшись.

Сергій похитав головою: “Куди дивляться її батьки” – думав він.

З часом він забув про цю дівчину.

А за кілька днів познайомився з Оленою. Вона працювала в залі, і не могла дотягнутись, щоб дістати коробку. Сергій допоміг їй, так і зав’язалась розмова. Олена швидко увійшла в життя Сергія, спочатку вони бачилися кілька разів на тиждень, потім почали жити разом, а невдовзі Сергій повіривши у своє щастя, зробив Олені пропозицію.

Але на його подив молода жінка не зраділа, а заплакала.

– Хіба я тебе образив? Думав що тобі також добре зі мною, як і мені з тобою, хотів створити сім’ю.

– Так, ні-ні, Сергію, все добре. Просто ти не знаєш всієї правди, розумієш? У мене є сім’я — відповіла жінка.

– Чоловік? Ти заміжня? Чому ти мовчала? – Сергій підскочив від подиву.

– Та я незаміжня. Ніколи не була. Але маю дитину. Дочка. Я народила її рано, 18 було. Маші нещодавно виповнилося 17 років. Вона хороша дівчинка, слухняна. Але ось вік. Я не знаю чи захочеш ти, щоб у тебе відразу була така доросла дочка.

– Чому ти мені нічого не розповідала? – Запитав Сергій.

– Боялася..

– Олено, я все розумію, і якщо ти погодишся, нам Маша анітрохи не завадить. Це навіть добре, що у нас буде справжня родина.

Ось тепер Олена була по-справжньому щасливою. Сергій був для неї ідеальним варіантом, і вона поспішила розповісти про дочку.

Знайомство вирішили провести в Олени вдома, де раніше Сергій жодного разу не був.

Купивши тортик, він поспішив у квартиру. Але двері йому відчинила не Олена, а її дочка. Сергій мало не випустив пакети перед ним стояла Іра, та сама дівчинка, яка пропонувала йому розважитися.

– Іра? Ти дочка Олени? – Запитав Сергій.

Дівчина теж впізнала його, але взяла себе до рук.

– Я не Іра, я Маша! Забудь що бачив мене. Якщо ти хоч слово скажеш матері – пошкодуєш! -Прошепотіла вона.

Щойно з кухні виглянула мати, посміхнулася солодкою усмішкою.

– Мам, проведи дядька Сергій, я поки заправлю салат – сказала Маша.

Олена побачила здивування на обличчі Сергія і запитала у чому справа.

– Не сподівався … не сподівався, що твоя дочка так на тебе схожа.

– Так, ми з нею красуні. Правда?

– Правда. – кивнув Сергій.

Вечір пройшов не так, як думав хлопець. Йому було соромно, що він піддався малолітній шантажистці й не розповів чим займається її дочка. Олена за вечерею розповідала яка Маша розумна, і що підробляє розклеюючи оголошення. А ще вона волонтер і допомагає всім, хто цього потребує.

– Так, Олена вистачить. Я розповім тобі правду – не витримавши сказав Сергій.

– Яку правду? – Запитала Олена.

– Правда в тому, що ми вже знайомі, якось уночі я була далеко від дому, а дядько Сергій погодився підвезти мене. – Сказала Маша, не давши вимовити слово Сергію.

-Так? Дякую Сергію, я завжди так хвилююся коли вечорами Маші немає вдома. Ну ви посидите, я піду пиріг принесу. – сказала Олена.

Щойно вона вийшла, Маша сказала:

– Не смій їй нічого розповідати!

Тоді він узяв її за плече і вона закричала.

Олена нічого не розуміючи, вбігла в кімнату і побачила ридаючу дочку і Сергія, що стояв поряд з нею.

– Мамо, він чіплявся до мене – сказала Маша.

Розлючена Олена, зробила крок до Сергія і хльоснула його по щоці.

– Олено, твоя дочка бреше. Вона не така, як ти розповідаєш.- Сказав Сергій.

– Не смій, не смій чіпати мою дівчинку! Усі ви мужики однакові.

Олена випхала Сергія з квартири й штовхнула зі сходів.

Біль від удару був такий сильний, що Сергій знепритомнів. Прийшов до тями вже в лікарні.

– Ну що? Як ви почуваєтеся? Мене звуть Яна Сергіївна. У вас струс. Все добре, але на відновлення потрібно ще час.

З того часу минуло 5 років, Сергій все-таки одружився, але не на Олені, а з Яною. На тому самому лікарі, яка виходжувала його після падіння. Вони виховували близнюків, яких Сергію подарувала Яна тепер нарешті дізнався, що таке справжнє сімейне щастя.

Якось Сергій забирав Яну з лікарні. Жінка вийшла сумна.

– Уявляєш, нас збирали на нараду. До нас привезли жінку, здається ім’я в неї Олена. Її дочка разом зі співмешканцем сильно покалічили. Загалом ця Олена навряд чи повернеться до нормального життя, травми дуже серйозні. А її дочку Марію разом зі співмешканцем чекає суд. Мені цю Олену так шкода…

– Так, мені теж таких шкода, але ми робимо долю своїми руками.

– Звичайно рідний. – Усміхнулас Яна і поцілувала чоловіка.

Незабаром вони вирушили у щасливу відпустку.