“Робити їм нічого: взяли кредит на ремонт!” – засмучується свекруха

— …Ти, кажуть, мамо, досі живеш у минулому столітті, нічого не розумієш! – засмучено переказує розмову із сином та його дружиною шістдесятирічна Інна Вікторівна. – Кредит – це нормально, добре та зручно. Тим більше ми ж не на телефон беремо і не на шубу, а на потрібну справу – ремонт квартири. Ну як до нової квартири в’їжджати без ремонту?

…В Інни Вікторівни є дорослий тридцятирічний син Данило, який разом зі своєю дружиною Катею та дворічною дитиною живуть зі свекрухою у її двокімнатній квартирі. Як побралися шість років тому, так і прийшли до Інни Вікторівни.

Що таке спільне проживання – це, мабуть, і так зрозуміло. Один неправильний рух – і вибух.

Невістка сидить у декреті. Інна Вікторівна та Данило працюють на п’ятиденці. Причому працюють досить успішно, тому що цього року, об’єднавши зусилля і прийнявши допомогу ще й батьків Каті, купили невелику окрему квартиру для молодої сім’ї.

Обійшлися навіть без кредитів і боргів, але квартира куплена на вторинному ринку, знаходиться в старому будинку, за словами невістки, у жалюгідному стані, і потребує ремонту, а отже, великих вкладень.

— Що там такого плачевного, я не знаю! – зітхає Інна Вікторівна. – Пропонувала обійтися малою кров’ю, купити фарбу, паперові шпалери, зробити поки що косметику. Чисто буде, та й добре, а на хороший ремонт накопичити. А вона проти! Коли вони ще назбирають, а жити їм треба тут і зараз. І в людських умовах…

Діти хочуть сучасний ремонт: нову плитку, гарну сантехніку, ламінат. Але батьки більше допомагати не збираються, і так для дітей зробили багато.

І свати, і Інна Вікторівни були впевнені, що молоді тепер переїдуть у свою квартиру і потихеньку її ремонтуватимуть, здебільшого самотужки. Ну, знаєте, як це було: кілька місяців попрацювали, накопичили, купили матеріали, зробили ванну. Ще кілька місяців попрацювали – замовили кухню. Потім дитячу. Потім передпокій, і таке інше. Ну так, на такий ремонт піде час, можливо, роки. І, можливо, до закінчення процесу його знову доведеться починати з тієї ж ванни, яка на той час прийде в непридатність.

Ну а що робити, зате без боргів та переплат. Олігархів, на жаль, у сім’ї немає, і так велику справу зробили – купили квартиру.

Але молоді не хочуть.

— Запланували ремонт – розповідає Інна Вікторівна. — Порахували – треба на цю справу досить солідну суму. І робити, звичайно, одразу, бо що це за ремонт – цього року кухню, в наступному ванну. І жити серед мішків із цементом – фу!…

Молодята хочуть брати кредит, робити все одним махом і потім “жити гідно”, виплачуючи багато років суму, на яку в принципі можна було б купити ще одну квартиру.

— Катя у нас, здається, працювати не збирається! – ділиться Інна Вікторівна. – Про другу дитину говорять… Все одразу і більше – і суперремонт, і купу дітей, та ще й удома сидіти, не працювати. Тому виплачуватимуть кредит з однієї зарплати. На яку треба жити втрьох, дитину підіймати, та ще й другу планувати та кредити платити.

Плюс якийсь кредит у них, здається, вже є, Інна Вікторівна краєм вуха чула, але його вже доплачують начебто.

— Я взагалі випадково дізналася, що вони беруть кредит! – розповідає Інна Вікторівна. – Промовилися… Не хотіли, щоб ми зі сватами знали, а то, кажуть, влаштуйте курячий переполох знову. Я б, напевно, у такій ситуації зробила ремонт за принципом нехай не шикарно, але чистенько, і жила б собі, поступово ремонтуючись і покращуючись, але не в борг.

А може це неправильно?

Адже справді живемо один раз, і чому б не пожити як люди?

До того ж інфляція, і можливо, за кілька років прийдеться все купувати набагато дорожче, хто його знає, і віддати кредит буде як плюнути.

А ви б як вчинили?