– Семен, мені здається, скоро я тебе трошки розлюблю, –  сумно сказала Тоня. – Трішки? – спокійно спитав чоловік

– Семен, мені здається, скоро я тебе трошки розлюблю, –  сумно сказала Тоня.

– Трішки? – спокійно спитав чоловік.

– Так.

– Зовсім-зовсім, трішечки?

– Що за іронічні питання?

– Маю ж я якось реагувати на твої загрози, – знизав плечима чоловік.

– Це не загрози. Це лише попередження.

– Значить, Тоню, мені поки що не треба боятися?

– Якраз треба.

– Добре. Я боятимуся.

– І все? – обурилася Тоня.

– Тоня, ти що, хочеш, щоб я від страху негайно зомлів?

– Я хочу, щоб у тебе прокинулося сумління.

– Ой, тільки не треба так часто чіпати моє сумління. Просто скажи, що ти від мене хочеш і все.

– Я хочу, щоб ти звернув на дружину пильну увагу. Я вже пів години кручусь перед тобою у цій сукні.

– Добре, я звернув. – І Семен тільки зараз помітив, що дружина справді крутиться перед ним у святковому вбранні.

– Тобі не здається, що мені давно настав час оновити свій гардероб? – спитала вона нервово.

– О, Господи, Тоня, – чоловік підняв руки вгору, – ти ж знаєш, коли я бачу перед собою твої великі очі, я більше нічого на тобі не помічаю.

– Семен, інших людей мої очі якраз не цікавить. Їм важливіше – що висить на моїх плечах та на моїй талії. Розумієш?

– Починаю розуміти. І скільки тобі потрібно, щоб ти передумала мене розлюбляти?

– Це нетактовне питання.

– Але я не маю стільки, скільки тобі треба.

– Як це ні? Ти вчора отримав платню.

– Так, але… вчора вийшло певне непорозуміння.

– Не лякай мене, Семен, – схопилася за серце дружина.

– Так збіглось, Тоня, що саме вчора я відкрив новий рахунок ще в одному банку.

– Відкрив на чиє ім’я?

– Спочатку я хотів відкрити на твоє. Але в банку у мене необережно запитали, скільки тобі років, я відразу образився за тебе, і відкрив рахунок на себе.

– Семен, не сміши мене. Цю страшну таємницю давно знають усі, але саме у банку ти знову її посоромився? Негайно біжи й переоформлюй цей рахунок!

– Це неможливо, Тоня.

– Чому?

– Там уже набігли відсотки.

– Пройшов лише один день. Це справжні копійки.

– Яка різниця? Ми з тобою не можемо розкидатися такими грошима праворуч і ліворуч.

– О, Боже, Семен, благаю, не перетворюйся на мою маму. Від її жадібності я одного разу залишилася без батька!

– Ну, що ти, Тоня? Твоя мама свята. Якби не вона, я б давно розбився на мотоциклі.

– Але ж у нас з тобою немає його.

– Тому що твоя мати заборонила нам його купувати. Пам’ятаєш ті солодкі дні, коли ми були молодими та марнотратними? Ми мріяли про свій власний мотоцикл. Пам’ятаєш?

– Семен, не йди у бік від мого гардероба. Мені терміново потрібна нова сукня з трояндочкою на грудях.

– Навіщо?

– Нас запросили на весілля. Донька Іванових нарешті знайшла собі другу половину.

– Невже? Бідні батьки.

– Чиї?

– І ті, й ті.

– Але чому вони бідні?

– Тепер їм доведеться розщедрюватися на весілля.

– Навпаки, Семен, Іванові щасливі. Вони давно мріяли влаштувати дівчинку в щедрі руки.

– Це, звісно, ​​радісна подія. Але я не зрозумію, чому ми повинні брати участь у чужому святі?

– Ці люди нам не чужі. Завдяки їхній протекції тебе влаштували на хорошу посаду. Ти забув?

– Звісно, ​​не забув. Але я так само не забув, скільки вони поклали в конвертик на наше з тобою весілля.

– Не можна бути таким злопам’ятним. З того часу минуло вже двадцять років.

– Саме. За ці двадцять років на те, що вони нам не подарували, набігли б грандіозні відсотки.

– О, ти нестерпний. Напевно, я тебе розлюблю не трішечки, а набагато більше.

– Добре. – Чоловік нервово зітхнув. – Скільки ми покладемо їм на подарунок?

– Спочатку треба купити мені сукню!

– Цікаво… Виходить, дивний парадокс, Тоня. Якщо ми не купимо тобі нову сукню, ми не підемо на весілля і двічі зекономимо?

– Не лякай мене своїми парадоксами, Сема. Ми все одно підемо на це свято. Адже Іванов отримав чергове підвищення по службі, і, отже, можна буде і тобі поміняють роботу зі значно більшим окладом.

– Так? – замислився Сема. – Тоня, ти ставиш мене у безвихідь. Може, ми візьмемо плаття на прокат у твоєї мами? У неї багато суконь із трояндочками на грудях.

– Простіше взяти чоловіка на прокат, ніж плаття у мами. Ти ж знаєш.

– О, Боже… Невже в цьому світі так складно? Ну, гаразд, Тоню, одягай туфлі, і ми підемо вибирати тобі красу. Тільки благаю тебе, коли вибиратимеш собі сукню, постійно думай про моє хворе серце.

– Хіба воно у тебе хворе?

– Зараз я відчув, що, здається, вже так…