– Сема, я прийшла, приготуйся до скандалу, — голосно повідомила Тоня, ледь увійшовши до своєї квартири. – Зараз ми з тобою з’ясовуватимемо стосунки.

– Які скандали? – Вимовив чоловік. – Сьогодні у мене високий тиск.

– Це в мене від тебе високий тиск — Тоня застигла перед чоловіком уперши руки в боки. – Семен, зізнайся, це правда? Сусідка мені щойно сказала, що поки мене не було вдома, до тебе приходила жінка.

– Так? – надто вже правдоподібно здивувався чоловік. – Я якось не помітив. Дивно…

– Семен, це мені має бути дивно, а не тобі. Я була відсутня пару днів, і ти вже встиг мені зрадити?!

– Справді, на твоєму місці я теж цього здивувався б. – Чоловік на мить замислився. – Золотце, скажи, а сусідка не говорила, о котрій годині до мене приходила ця жінка? Мені потрібно знати точний час.

– Не все одно — о котрій годині це трапилося? Головне, що п’ять хвилин тому якась незнайомка вийшла із нашої квартири!

– Боже мій, невже це правда? – На обличчі у чоловіка з’явилося запізнене занепокоєння. – Я зараз подумав, Тоню, що треба негайно подивитись, чи всі речі у нас на місці.

– Семен я тебе не розумію.

– Що тут незрозумілого? Якщо з нашої квартири вийшла незнайома жінка, вона могла з собою щось прихопити.

– Семен! Як жінка могла щось прихопити, якщо вдома тим часом знаходився ти?

– Так, Тоня, я був удома, і тому я дуже дивуюсь. Як могла ця злодійка непомітно прошмигнути повз мене? Так все-таки о котрій годині вона приходила?

– Звідки я знаю?

– Якщо не знаєш, негайно спитай у сусідки.

– Я вже питала. Сусідка сказала, що бачила лише як жінка виходила.

– А як заходила – не бачила?

– Не заплутуй мої думки. Головне, що вона виходила звідси! І це вже привід для розлучення!

– Тоню, я не розумію. Яке ж це розлучення, якщо ніхто не бачив, коли ця жінка проникла в наше житло?

– Ще раз питаю — яка різниця, коли це сталося?

– Різниця величезна.

– Але чому?

– Бо жінка, яка вийшла звідси п’ять хвилин тому, могла зайти на хвилинку, а могла і на годинку. Ти розумієш, про яку різницю я говорю?

– То вона у нас все-таки була? – Тоня грізно насупила брови.

– Особисто я, Тоня, її не бачив. Може, вона й заходила? Але побачила, що тебе немає вдома і знову пішла.

– Ти хочеш сказати, що вона приходила до мене?

– Швидше за все. Я нічого не розумію. Напевно, це знову якась твоя давня старовинна подруга. Боже, скільки разів я казав тобі, що не можна мати стільки подруг. Вони мене вже просто замучили. Вони приходять до нас як до себе додому. І приходять чомусь завжди саме в той час, коли тебе немає вдома.

– Семен, я нічого не розумію. – Тоня трохи розгубилася. – Якщо це була моя подруга, то яким чином вона змогла відчинити наші двері? Яким ключем?

– Це я мушу спитати, чому ключі від нашого будинку знаходяться у твоїх подруг? – суворо сказав чоловік.

– Я не даю ключі своїм подругам, Семен! Скільки разів можна про це говорити?

– Як це не даєш? А твоя мати? У неї є всі ключі від наших замків.

– Але ж це моя мама, а не подруга.

– Наскільки я знаю, мама і є твоя найкраща подруга. Ти дограєшся. Колись нас обкрадуть по-справжньому. Напевно, я поміняю замки на наших дверях.

– Семен, не треба, — злякалася Тоня. – Ти їх уже міняв незліченну кількість разів. Скільки можна?!

– А скільки можна мені казати, що з нашого будинку виходять незнайомі жінки?

– Але що робити, коли вони виходять?

– Отже, треба частіше міняти замки на дверях. Це єдиний спосіб позбутися непроханих гостей.

– Ну, все, Семен, все, заспокойся. – Тоня змінила тон. – Швидше за все, у нашої сусідки знову щось з очима.

– Ти думаєш?

– Ну звичайно. Погодься, це ж дивно, щоразу бачити, як із нашої квартири виходять чужі жінки, і не бачити, як вони туди заходять.

– Справді, дивно.

– То ти не мінятимеш замки?

– Не стану. Але наступного разу, якщо ти знову влаштуєш мені напад ревнощів – я тобі обіцяю. І, будь ласка, відбери ключі у своєї матусі. Я, слово честі, лякаюся, коли вона появляється в кварьтрі.

– Добре, я скажу їй, щоб вона приходила до нас лише тоді, коли я вдома. Скажу, що маєш слабку психіку.

– А ось цього говорити не треба.

– Але чому?

– Я боюся, що вона користуватиметься моєю хворобою у своїх корисливих цілях.

– Семен, ти знову погано думаєш про мою матусю?

– Я про неї думаю дуже добре, Тоня. Але твоя матуся зовсім не вміє читати мої думки. Цілком не вміє. Ну, все, золото. Пора обідати.

І в сім’ї знову настала ідилія…