На третьому курсі Слава одружився. Друзі сміялись – рано, мовляв, у 20 років обручку на палець надягати. Однокурсники попереджали: наплачешся ти з цією столичною багачкою

Ліза і справді поводилася як принцеса. Єдина дочка великого чиновника, вона нічого не знала відмови. Власне, і весілля було її бажанням. А Славко що? Молодий, закоханий, засліплений. У загс не рвався, але й дівчинку свою не хотів засмучувати.

Ліза хвилювалася щодо реакції батьків:

– Слава, ти зрозумій – треба якомога раніше їх почати готувати до того, що ми збираємося бути разом. Батько знаєш, як мене любить? Аби кому не віддасть. Потрібен час, щоб він тебе прийняв.

Насправді наречена побоювалася – наречений був розумний і красивий, але за татовими мірками жебрак. З провінції, молодший із трьох братів, з мамою – простою вчителькою, та татом, який не повернувся одного разу із заробітків.

Славко теж боявся не сподобатися майбутній рідні. А дарма. Петро Мефодійович у хлопця повірив. Для початку, звичайно, перевірив: напоїв кілька разів, на рибалку звозив, у лазні з ним попарився. І дав добро на весілля.

Молодята оселилися в будинку батьків – по господарству Єлизавета нічого не вміла і жити самостійно не збиралася. Її цікавили гарні речі, світські вечірки та розваги. Чоловік прикладався до її планів як вірний паж.

Славу тесть влаштував на завод, пов’язаний з оборонною промисловістю, і більше кар’єрою не цікавився. Зате Ліза при кожній нагоді лякала чоловіка своїм татком:

– Що означає – ти не підеш зі мною? Забув, хто тебе влаштував на роботу? Так завтра ти там працювати не будеш, один татів дзвінок все вирішить.

Слава був у повному розпорядженні дружини, а якщо намагався перечити – тут же слідував скандал із погрозами та нагадуванням, кому він всім зобов’язаний. Ліза влаштовувала сцени, якщо він збирався поїхати до матері, зустрітися з друзями або провести вихідний так, як йому хочеться. А свою свекруху принцеса не хотіла бачити в себе в гостях навіть раз на рік.

На другому році такого спільного життя хлопець став потай відкладати гроші на окрему квартиру. Зараз згадує:

– Якби я не став тоді щось робити, просто збожеволів би від вічних істерик дружини й претензій тещі з тестем. А так попереду була мета – свобода. Це давало сили терпіти ще цілих три роки.

Коли Ліза зрозуміла, що чоловік зібрався йти, вирішила відразу: з’явилася розлучниця. Прикинулася чемною, тато організував за зятем стеження. Переконавшись, що іншої жінки немає, запропонувала почати все спочатку, обіцяючи взяти себе до рук і бути «зразковою дружиною». Тільки Слава вже давно перегорів і розумів, що Ліза завжди бачитиме в ньому пажа, а не чоловіка.

Сварки та погрози так його дістали, що він вирішив скористатися порадою друга, який завжди при розлуках створював набридлій жінці такі умови, щоб вона йшла сама. Якось Слава видав:

– Дай мені спокій – я ніколи тебе не любив, одружився за розрахунком. Навіть спав із тобою через «не можу».

Це, звісно, не було правдою: спочатку почуття були щирими й гарячими, але іншого способу розірвати ці відносини не бачив. Ліза, почувши таке, того ж вечора виставила Славу разом із речами.

Чи думав він, що тесть мститиме? Через роки визнає, що, знаючи звичаї цієї сім’ї, міг би припустити щось подібне. А тоді він був молодий, недосвідчений і хотів звільнитися від обридлої жінки.

Тесть на той час вже вийшов на пенсію, але зв’язки залишилися. Відразу після розлучення Славка «лише» перевели в далеку філію, де він і застряг на десять років. Потім, щоправда, перебрався до невеликого міста, там і осів, вдало одружився. Але досі вважає, що мстивий тесть позбавив його столичної кар’єри виключно через ті гидоти, які він наговорив першій дружині.