— Старшого нашого сина, Данилка, свекруха готова просто в зубах тягати! – розповідає двадцятивосьмирічна Лілія. – Зараз знову купила йому на Новий рік подарунок – великий набір Лего, він сказав, що хоче такий. Чоловік каже, щойно її втримав, щоб вона смартфон не купила, ми проти поки що, рано, синові всього шість років… Я її питаю – Світлана Віталіївна, а Гриші щось теж подаруйте? А вона – а що, Гриші теж треба, чи що? Він ще маленький, не розуміє нічого.

— Так наче молодший у вас не такий і маленький. Скільки йому?

— Рік та дев’ять місяців! Про іграшки він все чудово розуміє … Та гаразд, не проблема, купимо Гриші самі і подаруємо. Просто прикро трохи вкотре. Хіба можна так ставитись до дитини? Я вже сто разів про це говорила, чоловік розмови проводив, а віз і нині там!

…До онуків свекруха Лілії, Світлана Віталіївна, ставиться справді по-різному. Старший, шестирічний Данило, для неї просто світло у вікні. Бабуся любить його, готова витрачати на нього будь-які гроші й нескінченно балувати. До другого малюка, Гриші, Світлана Віталіївна ставиться у кращому разі байдуже. І це ще непогано: коли дізналася, що буде друга дитина, просто рвала та метала.

– Ви з глузду з’їхали? Навіщо це потрібно? У вас перша дитина ще маленька, її ростити й ростити, вкладати й вкладати… Ну все, тепер у Данилка дитинство скінчиться…

Це при тому, що Ліля з чоловіком були цілком самостійні, жили окремо і на свої гроші, жодної допомоги не потребували й нічиїх порад не питали.

— У результаті до Грицька навіть на виписку не з’явилися! – зітхає Лілія. – Того дня знайшлися у них зі свекром справи важливіші…

Свекруха любить говорити про те, що вони з чоловіком свого часу, плануючи сім’ю, поступили розумно: зробили ставку не на кількість, а на якість. У них одна дитина, якій вони постаралися дати все, що могли, щонайбільше. Хорошу освіту, квартиру, машину подарували, з роботою допомогли. А якби вони мали навіть двох дітей, усе було б набагато скромніше. Друга дитина в очах свекрухи – непотрібний тягар.

Свекор, втім, намагається час від часу якось урівноважити ситуацію, але в них зі свекрухою сім’ї він нічого не вирішує і не визначає. Усім займається свекруха. У неї в руках усі гроші, вона купує подарунки, вона вирішує чим займатися на вихідних і куди їхати у відпустку. І який онук буде коханим, також, природно, вирішила Світлана Віталіївна.

— І все б нічого, тільки вони не знають головного! – зітхає Ліля. – Річ у тому, що Данилко, старший, їм нерідний. Їхній єдиний кревний онук – Гриша. Ось такі справи!

Ліля познайомилася з Романом за дуже драматичних обставин: практично потрапила під його машину.

— Загальмував за кілька сантиметрів від мене! – розповідає Ліля. – Я йшла з жіночої консультації, де мені щойно офіційно діагностували вагітність. Молодий чоловік, який біологічний батько якраз напередодні звалив у блакитну далечінь, я пішла за направленням на аборт, а мені зробили узд і дали послухати серце. Ну, я йшла в розпатланих почуттях, у своїх думках. А тут машина! Загалом усе закінчилося добре. Ромка вискочив, спочатку хотів лаятись, потім роздивився, що я в сльозах. Посадив мене до себе в машину, розпитав, що сталося. Ну, я йому чесно все розповіла.

Пару місяців молоді люди зустрічалися, потім познайомилися з батьками та подали заяву до РАЦСу. Згадувати біологічного і взагалі говорити про те, що дитина не його, Роман Лілії суворо заборонив. Ми одна сім’я, це наша дитина, та крапка. Данилко народився – прямо копія Романа, буває ж таке. Свекруха щодня знаходила спільні риси: Ну точно, наша порода!

Роман до Данила ставиться дуже добре – далеко не всі рідні батьки так поводяться. З перших днів допомагав Лілії із сином. І вночі вставав, і памперс міняв, і брав участь у купанні. Якщо не знати всієї підоснови, ні за що не скажеш, що Данило – нерідний син. Ліля і сама вже почала забувати цей факт.

І коли народився Грицько, ставлення до старшого у Романа не змінилося, хоча Ліля читала, що буває по-різному. Вони – чудова сім’я з двома дітьми, все було б просто чудово, якби не поведінка Світлани Віталіївни.

Говорити матері правду Роман не хоче сам, і Лілії забороняє. Поки що серйозних перекосів у бік старшого сина у своєї матері Роман не бачить. Чи не хоче брати молодшого в гості? – Ну, маленький він ще, з двома важко. Не купила подарунок? – може, й справді не знала, що вже настав час. Не подумала, що так неправильно та некрасиво. Старшого готова в всі місця розцілувати, а на молодшого дивиться, стиснувши губи?

А як вам ситуація? Що думаєте?