— А я кажу чоловікові – у мами твоєї маразм вже! – З обуренням розповідає двадцятип’ятирічна Уляна. – Я в цьому цирку брати участь не хочу і не буду! Тому що це – марення!.. Уявляєш, заявила, що нам потрібно скласти графік зустрічей з онукою. Її бісить, що з моєю мамою дитина спілкується більше, ніж із нею, та й ми теж!

– І що вона пропонує?

— Загалом, тепер якщо моя мама в гості приходила, значить, наступного дня ми зобов’язані покликати свекруху. Якщо ми їдемо до моєї мами у вихідні, залишаємося ночувати — значить, наступного тижня зобов’язані рівно стільки часу провести у мами чоловіка. Ну чи не дурдом? Я говорю – давайте ще графік на стіні повісимо, хто скільки у кого був!

— Пожартувала так?

– Ага. А свекруха серйозно підхопилася – так! Графік! Чудова ідея! І відзначати там кожен чих… Ну, взагалі! Я їй говорю, це мені тепер щоб з мамою поспілкуватися, треба у графіку відзначитись і у вас дозволу запитати? А вона – ні, можеш не питати, спілкуйся, але тоді внучку мені на вихідні з ночівлею приводь, як компенсацію…

…Уляна та Гнат у шлюбі менш як три роки, у них донька, якій зараз рік і чотири місяці. Уляна сидить у декреті з малюком, Гнат працює, живуть молоді в іпотечній студії. Свекруха допомогла з початковим внеском, мама Уляни допомагає зараз із щомісячними виплатами, тут усе навпіл. Зарплата у двадцятишестирічного Гната поки що невелика, і без активної допомоги вони б, мабуть, не потягнули.

Треба сказати, в Уляни з мамою дуже добрі, теплі стосунки.

– Ми взагалі як подружки! – розповідає Уляна. – Вона мене рано народила, тому зараз молода ще, їй сорок шість років. Активна, позитивна, має гарний вигляд, чудово розуміється на гаджетах, у моді, та й у вихованні дітей у неї теж немає таких махрових стереотипів, як у свекрухи! Навіть якщо ми розходимося на думку, мама на своєму наполягати не буде ніколи. Завжди каже – це твоя дитина, тобі видніше. Свекруха ж пре, як танк! Треба тільки так, і все, а якщо не так, то ти дитину згубиш. Тьху!

Мама Уляни працює, стежить за собою, має якісь гроші, які із задоволенням витрачає на онучку.

– А свекруха — пенсіонерка давно, спочатку вона на це напирала! – розповідає Уляна. – Мовляв, з багатою бабусею ви спілкуєтеся, а я — бідна! Я їй сто разів вже казала, що це тут ні до чого! Просто мама – вона є мама. Коли у неї на тижні вихідний, ми з донькою приїжджаємо до неї, спілкуємось, за покупками ходимо. Увечері чоловік приїжджає, іноді у мами й ночуємо, він теж із тещею чудово спілкується. Вони якось одразу спільну мову знайшли! Зі своєю мамою йому не так прикольно, мабуть…

Гнат у своєї матері – єдиний і пізній син, якого вона так само виховувала сама. Свекрусі майже шістдесят п’ять років, людина досить складна. Замкнена, депресивна, недовірлива, з підвищеною тривожністю. Від будь-якої новини свекруха тут же впадає в паніку, у всьому бачить каверзу, постійно чекає поганого.

Спілкуватися зі свекрухою Уляна бажанням не горить, виявляється під пристойними приводами, і найчастіше останнім часом спілкується з нею один Гнат – кілька разів на місяць після роботи приїжджає до матері допомогти у якихось побутових справах.

— Може їздити й частіше, хоч щодня, я його не тримаю! – знизує плечима Уляна.

Свекруха просить, щоб син у такому разі привозив до неї у гості дитину пограти, але така постановка питання Уляну лише дратує. Ну що їй, дитина – іграшка, чи що? Потім, привезти доньку саму теж не так просто. Хто їздив з однорічною дитиною в машині, той чудово розуміє, у чому проблема. Це не валізу привезти, яку поставив у багажник і все. Дитину у дорозі треба розважати, розмовляти, то води дати, то іграшку. А як це робити, якщо у машині з дитиною один водій?

Та Гнат і сам не в захваті від такої ініціативи.

— Свекруха божеволіє вже на старості років! – каже Уляна. – Дзвонить мені, вимовляє, що так не чесно, мовляв. Ну, дитячий садок! Я, звичайно, теж не мовчу, відповідаю, що думаю, вона ображається.

Відправляти доньку з ночівлею до свекрухи одну Уляну поки що навіть не розглядає – дитина ще занадто мала.

Як вважаєте, свекруха права, молоді повинні дотримуватися хоч приблизної рівності? Ну, графік на стіні, мабуть, уже перебір, хоч теж не факт. Справді, несправедливо, що в однієї бабусі вони днюють та ночують, у гості звуть, а другу покинули?

Чи свекруха має змиритися і відстати?

Як вам ситуація? Що думаєте?