– Тату, мамо, мені здається, що я одружуся, — сказав зніяковіло Сергій, сідаючи до столу.

Батьки перестали жувати й з подивом дивилися на двадцятип’ятирічного сина.

– Що означає – здається? – Нарешті, перепитав батько. – Мужикам зазвичай таке не здається. Зазвичай вони точно знають, одружуються вони чи ні.

– Ну що ти таке кажеш?! – одразу ж накинулася на батька мати. – Не бачиш, Сергійко соромиться.

– Та бачу, бачу, — усміхнувся батько. – Ти, чи, Сергію, вже й пропозицію дівчині зробив?

– Ну, як вам сказати… – ухильно відповів син. – Можна сказати, що зробив…

– Та ти що? – Радісна мама теж усміхнулася. – А вона хто? Що то за дівчина? Ми її бачили?

– Ні, мамо, ви її не знаєте. – Син почервонів. – Але ж вона дуже хороша дівчина.

– Стривай. – Батько уважно подивився на сина. – Ти сказав, що “можна сказати, що зробив”. Що це означає і як ці слова розуміти? Ти зробив пропозицію дівчині, чи ще тільки думаєш?

– Ну… – Сергій зам’явся. – Загалом так вийшло, що… Пропозицію зробила мені вона.

– Це як? – розгубився батько.

– Ну, ось так… – знизав плечима син.

– Типу, вона виступала як мужик, а ти був — як жінка? – розгублено спитав батько.

– Ну, що ти на нього знову? – кинулася на захист сина мати. – Так у житті теж буває. Жінки, вони в цьому сенсі набагато сміливіші. Якщо дівчина впевнена у нашому синові, навіщо їй із цією справою тягнути? Виходить, вона його любить.

– Дівчина молодець. – погодився батько. – А ось син наш, виходить, до одруження ще не доріс.

– Ну, тату! – ображено вигукнув Сергій. – Чому ти так говориш? Що означає – не доріс?

– А то й виходить, — відрізав батько. – Уявляю, як це виглядало. Вона тобі каже: “А чи не візьмеш ти мене, Сергійко, за дружину?” А ти весь такий, ніжний, очі опустив, засоромився: «Я згоден». Бери мене всього… Тьху! А ще чоловік.

– Ну, ні, тату, — одразу запротестував син. – Я їй зовсім не так відповів. По іншому.

– Інакше — це як? – усміхнувся батько.

– Я сказав, що мені треба час подумати.

– Як ти сказав?! – вигукнула тепер мати, з жахом дивлячись на сина. – Не може бути…

Батько хотів щось сказати, потім раптом передумав і просто розреготався.

Син, здивований, заляпав віями.

– А що таке? Чому ви так на мене дивитеся? Одружитися — це дуже серйозне питання! Хіба ж я не маю права подумати? Ви самі мене вчили – перш ніж прийняти важливе рішення – треба сто разів подумати. Ви самі так казали.

– Так… – з порожнечею в голосі сказала мама. – Ми тобі це казали, дурні… Бідолашна дівчинка…

– Мам, тату, я хотів тільки спитати у вас, а скільки часу я можу думати? Ну, щоб вона не образилася?

– Господи, кого я виховав? – Вигукнув батько, різко припиняючи сміятися. – Сину, ти розумієш, що ти накоїв?

– А що я натворив?

– Ти, правда, не розумієш?

– Ні.

– Ти ж образив її, сину. Брати час на роздуми може лише жінка! А ти маєш право пропонувати руку і серце, і якщо що — хапати її всю в оберемок і бігти з нею під вінець. Якщо ти, звісно, ​​чоловік. Ти хоч її любиш?

– Так, — упевнено відповів Сергій. – Вона мені подобається. Дуже.

– Все зрозуміло, — кивнув батько. – Вітаю тебе, синулю. Можеш забути про цю дівчину.

– Мам… – син жалібно подивився на матір. – Чому тато так каже? Я не хочу про неї забувати. Я що неправильно зробив? Мені потрібно було відразу погоджуватися?

– Ти, певно, у ній сумніваєшся? – Запитала мама тихим голосом. – Тож ти й так вчинив? Так?

– Я не в ній сумніваюся, мамо. Я сумніваюся у її батьках.

– А вони що, погані люди? – здивувався батько.

– Ні. Гарні. Просто вони не надто успішні. А значить, і допомога від них буде так собі…

– Яка допомога?! – майже хором вигукнули батьки.

– Ти про що зараз сказав? – уточнив батько.

– Ну як про що? – здивувався Сергій. – Ви ж у мене геть які. Машину мені купили. І квартиру, якщо що, обіцяли. А від її батьків нічого не дочекаєшся. Ось я й думаю…

Мати розгублено подивилася на батька, який на якийсь час навіть втратив дар мови. Через паузу він усе-таки схаменувся, і голосом, що змінився, сказав:

– А ну, де у тебе ключі від машини?

– А що? – насторожився Сергій.

– Дай ключі, я сказав!

– Тату, ну ти чого? – Закінчив син, але ключі з кишені все-таки дістав.

Батько згорнув їх у свою долоню і стиснув у кулаку.

– Зараз як дав би тобі цим кулаком по лобі… Але, боюся, синуля, запізнився я з цим… Тепер ти про нашу батьківську допомогу забудь. І про все, що я обіцяв, теж забудь. Починай сам чоловіком бути. Ти мене зрозумів?

– Ні, не зрозумів … – Сергій відчайдушно замотав головою … – Мамо, чому тато так каже?!

– Тому що він твій батько… Він має на це право… Іди, синку, йди…

– Куди? – Знову не зрозумів син. – Куди мені йти?

– Кудись, з очей геть… Де тобі ніхто не заважатиме думати…

Сергій невпевнено встав і пішов до своєї кімнати. А батьки ще довго сиділи за столом і мовчали.