Валя лежала в ліжку і ніяк не могла змусити себе підвестися. Це добре, що сьогодні вихідний, та ще й Сашко в черговій поїздці у справах фірми, полетів вчора, тому можна дозволити собі цю лінь. Вона перекинулася на інший бік і заплющила очі. Думка про те, що вона живе, не напружуючись у шлюбі вже п’ять років, з одного боку радувала її, а з іншого — засмучувала.

Вони з чоловіком ще до весілля вирішили пожити для себе, забезпечити своє майбутнє та дітей, які потім у них будуть. Вони справді жили у своє задоволення, багато подорожували, побували в різних країнах. Сашко молодець, завжди в поїздках, крім відпочинку, вивчав ринки, знайомився з тими, у кого був свій бізнес і навчався у них, як його треба правильно вести. На відпочинку люди розслабляються і можуть багато розповісти та поділитися, тим, що у діловому світі просто так не взнаєш.

Рік тому Валя завагітніла, вони з чоловіком дуже зраділи, але через два місяці, коли вона йшла з магазину на стоянку, послизнулась, упала і в неї стався викидень. Лікарі сказали рік не допускати вагітності, потім піти лікарю і лише після огляду скажуть результат. До речі, завтра у неї зустріч у другій половині дня. А ще за три, приїде Сашко. Як їй набридли ці його поїздки, чому він обов’язково сам повинен домовлятися з постачальниками, адже є для цього помічники. Ну гаразд, переживемо – вирішила вона.

Так, ліньки, а ранкові позиви організму ніяк не проігноруєш, та й кава вже хочеться сьорбнути, яку вона дуже любила пити вранці з молочком. Валя на ходу ввімкнула чайник і побігла до туалету. Потім повільно, розтягуючи насолоду, пила каву. Її ідилію порушив дзвінок від подруги Світлани. Валя засмучено зітхнула, зараз знову почне плакатися про свого Артура. Вони розлучилися два місяці тому, він пішов до іншої, а вона все ніяк не заспокоїться, хоче його повернути.

– Алло, чого тобі не спиться, ти тривожна моя?

– Валь, привіт. Ти ж мені друг?

– Подруга і що далі, говори вже, не сопи у слухавку.

– Я записалася сьогодні на зустріч до однієї дуже крутої жінки, пішли разом, я боюсь одна. Будь ласка.

– Що за жінка?

– Ворожка, вона мені все скаже про Артура. Тільки прошу, не відмовляйся, ти ж знаєш, як для мене це важливо.

– А ти знаєш, погоджусь. Відведу тебе до неї, нехай вона тобі вже щось скаже, щоб ти всіх перестала діставати, а головне, може, перестанеш себе мучити. Коли йдемо?

– Я за тобою під’їду о дванадцятій.

– Ну ти даєш, це ж за годину, а я тільки прокинулася. Ти що, вчора не могла зателефонувати, я раніше встала б, зібралася як людина.

– Та мені тільки сьогодні сказали, пів години тому жінка з роботи зателефонувала і сказала, що вона може прийняти, у неї вікно.  А так до цієї за місяць, а то й більше запис іде. Вона всю правду каже.

– Добре, о дванадцятій біля під’їзду.

Валя швидко прийняла душ, голову мити не стала. Одяглася, трохи підфарбувалась і в призначений час уже стояла внизу біля будинку. Світлана була точна як ніколи — рівно опівдні підкотила на своїй старенькій машині. Вона була збуджена і тараторила без угаву, як завжди, всю дорогу, благо їхати було не так далеко. Припаркувались і Світлана, глянувши на якийсь час у телефоні, схопила за руку Валентину і рвонула до першого під’їзду.

Ворожка жила на другому поверсі, двері відчинилися відразу, ніби вона чекала їх за дверима. Це була невисока, охайна і мила на вигляд жінка років п’ятдесяти.

– Із групою підтримки? – пожартувала вона.

Світлана кивнула.

– Проходьте до кімнати. Ти на стілець біля столу сідай, а ти на диван — повернувшись до Валі, закінчила господиня.

Валя вмостилася на маленькому диванчику і приготувалася до вистави. Вона ніколи не вірила у всю цю нісенітницю і зараз була налаштована скептично. І раптом ворожка сказала, звертаючись до неї:

– Мене звуть Клавдія Михайлівна. І до речі, я не акторка, тож видовища не буде, а вірити чи ні, це ваше право.

Валя мимоволі відкрила рота від подиву. А екстрасенс вже почала спілкуватися зі Світланою. Взяла її за руку і, дивлячись їй у вічі, сказала:

– Ну не можна бути такою відкритою чоловікам, адже недаремно кажуть, що жінка – це загадка. А ти моя гарна викладаєш усім і все, говориш і кажеш. Навіщо? От і твій чоловік втомився від твоєї балаканини й знайшов собі спокійнішу жінку. Так, вона старша за нього, але він щасливий з нею і до тебе не повернеться. Ти зустрінеш свого чоловіка, тобі призначеного долею, але спершу навчися хоч трохи тримати рота на замку. Все зрозуміла? – Запитала вона у Світлани.

– Так. А що, Артур мене не любить? – ворожка негативно похитала головою — А коли я зустріну свою долю, ну цього, чоловіка?

– Я гадаю, що протягом року. Ти з ним познайомишся на якомусь святі, він буде старший за тебе років на сім. Чоловік хороший, серйозний і тобі треба бути йому до пари — серйознішою, ніж ти зараз. На цьому все.

Коли вона проводжала їх до дверей, то доторкнулася рукою до плеча Валентини й сказала:

– Візьми його, не відштовхуй.

Через півтора року й свою дочку народиш, і все у вас буде добре. Відштовхнеш їх обох, все шкереберть у тебе буде. Згадай за кілька днів мої слова, добре подумай і постарайся пробачити, зрозуміти й прийняти, перш ніж рубати з плеча будеш.

– Ви взагалі про що?

– Потім зрозумієш. Все, жінки, у мене зараз інший клієнт приходить. До побачення.

Світлана з подивом дивилася на ще більше здивовану Валю:

– Це вона про що тобі казала?

– Якби я знала. Нісенітниця якась і твоя ясновидець теж нісенітниця. На для чого я взагалі сюди приїхала.

Увечері зателефонував Сашко. Він мав чомусь сумний голос, він сказав, що затримається ще на два дні, термінові справи. Наступного дня вона сходила до свого гінеколога, вона її оглянула, сказала, що, на перший погляд, все чудово і дала направлення на аналізи. Вранці в четвер вона збиралася зранку до поліклініки, як раптом почула, як у замку повертається ключ. Вона кинулася до дверей, а коли та відчинилася, Валя здивовано застигла біля порога.

До коридору зайшов її чоловік, тримаючи на руках маленького хлопчика, як дві краплі води, схожого на нього. Він поставив на підлогу велику валізу. Очі в нього були й сумні, і винні. Хлопчик обхопив ручками його шию і з цікавістю дивився на Валю.

– Я тобі зараз все поясню. Ти мене вислухай, будь ласка, а потім робитимеш висновки.

Він опустив на підлогу хлопчика і сказав йому:

– Міша, ось ми й удома. Зараз підемо пити чай на кухню, гаразд.

– Тату, ми житимемо тут?

– Тато? – У Валі очі округлилися від подиву і тут вона вийшла зі ступору — це твій син?

– Я ж сказав, що зараз все поясню, нагодуймо Міші, він голодний. Ти маєш що поїсти?

Вона машинально кивнула і пішла на кухню, хлопчик, побіг було слідом, питаючи на ходу:

– А що ти мені даси? Я так хочу їсти.

Але чоловік покликав його мити руки. Валя в цей час дістала з холодильника домашню локшину, улюблену страву Сашка, налила в тарілку і трохи підігріла в мікрохвильовій печі. Все робила автоматом.

– О, суп  — і хлопчик почав уплітати його за обидві щоки.

– Валю, ти мені вибач, будь ласка, це було лише один раз в перший рік, коли я відкрив фірму. Я тоді поїхав до в інше місто домовлятися вперше з постачальниками. Там я зовсім випадково зустрів своє перше кохання, ми з нею навчалися в інституті й на другому курсі почали дружити. Потім у неї загинули батьки і Юля, покинувши навчання, поїхала до себе, там залишилася молодша сестра, її треба було виховувати.

Спочатку ми листувалися, потім вона вийшла заміж, потім я зустрів і полюбив тебе, і все. І ось, коли ми зустрілися, вона вже не жила з чоловіком. Юля запросила в гості, ми посиділи, згадували студентську пору, і я залишився в неї, вночі вона прийшла до мене. Більше, ми не бачилися з нею. А в цей приїзд я зустрів на вулиці її сестру з Михайлом. Коли він побачив мене, закричав:

– Людо, Людо, а он мій тато, він знайшов мене.

Я сам був шокований, побачивши, як малюк схожий на мене, а він, як вчепився, більше і відпускати не хотів. Запитав про Юлю, виявилося, що вона потрапила взимку під машину. Люда не знала, де мене шукати й тому взяла опікунство над Мишком. Він мене впізнав з фотографії, яку йому показувала Люда і казала, що тато його обов’язково знайде.

А сама Юля навіть не намагалася мене знайти, вона виявляється хотіла народити для себе і дуже зраділа, коли дізналася, що вагітна після нашої з нею ночі, як розповіла сестра. Сина вона просто любила. Ось така історія. Якщо ти мене пробачиш і зрозумієш і дуже сподіваюся, що приймеш Мішу, то в нас все буде добре, я обіцяю тобі. Хлопчик славний.

А Мишко, з’ївши весь суп, зліз зі стільця, підійшов до неї й, дивлячись знизу вгору, спитав:

– Ти нас плиймаєш?

І хоч їй було боляче дізнатися про зраду і важко відразу все прийняти, вона, пересиливши себе, присіла навпочіпки поруч із Михайликом. Малюк одразу обійняв її. Валя, притиснувши його до себе і ковтаючи сльози, сказала:

– Ну куди ж від вас дінешся, звісно – прийму.

Через півтора року Валя народила Міші сестричку Олю.