Віра працювала медсестрою у лікарні. Працівників не вистачало і доводилося працювати день, потім у ніч і так по колу. Вона ледь дочекалася кінця зміни, бо хотілося спати. Швидко сполоснувшись, Віра лягла на диван і із задоволенням розтяглася – утомилася і майже миттєво заснула. Вона спала близько двох годин, як задзвонивши телефон. Знову забула вимкнути звук.

Це дзвонила подруга Тамара, вона вибачилася, думала, що має сьогодні вихідний, тому вирішила попросити Віру піти на відкриття нового супермаркету у центрі міста. Віра подумала, що вона тепер точно не засне і погодилася. Домовилися за годину зустрітися біля входу до магазину. Вони довго гуляли величезним супермаркетом, коли побачили відділ хутряних виробів. Тамара запропонувала:

– Ходімо, подивимося шуби.

Вони бродили вздовж рядів із шикарними шубами, милувалися ними й просто торкалися хутра, насолоджуючись його м’якістю. І раптом Віра побачила коротку норкову шубку, як у журналі мод. Вона їй тоді сподобалася і Віра, розглядаючи її думала, що колись купити собі таку. А зараз дівчина була просто у захопленні.

– Тамар, ти тільки подивись, яка краса. Як я хочу її.

– Класна, звичайно, але коротка. Мені довгі подобаються. Одягнеш таку і як королева будеш. Поміряй.

Коли Віра надягла бежеву шубу, серце затремтіло. Так, шубка їй справді йшла і в ній вона почала виглядати навіть по-іншому. Бажання мати цю річ переповнило її – хочу! Але вона одразу подумала, що їй ще треба доплатити кредит за пральну машинку, він за три місяці закінчується.

Тут підійшла продавчиня і сказала:

– Вам вона дуже йде, ви у ній справжня леді. Якщо ви хочете купити, у нас є розстрочка. Також ви можете взяти шубу у кредит.

У Віри загорілися очі, вона вирішила, а чому б і ні, посидить вона на дієті пару місяців, та тим більше зараз за підробіток отримає. І вона рішуче пішла оформляти свою покупку. Тамара її начебто почала відмовляти, що дорогувато, та й пуховик у неї зовсім новий, адже цієї весни взяла.

– Тамаро, один раз живемо і вічно ми собі відмовляємо, боячись залишитися без шматка хліба.

Отак Віра і здійснила свою мрію. Вона вийшла з магазину у білій норковій шубі й почувала себе як королева.

– Як хочеш, але таку покупку гріх не обмити, треба, щоб вона довго носилася, і щоб ніяка моль на неї не напала, — запропонувала Тамара.

Вони відразу на першому поверсі супермаркету зайшли у винний відділ, Віра взяла пляшку гарного вина. Потім взяли коробку цукерок, сир, трохи ковбаски й пішли обмивати розкішну покупку Віри.

Наступного дня вона прийшла на роботу у новій шубі. Всі дівчата з заздрістю чіпали, мацали, а дехто міряв про таку дорогу й чудову річ. Навіть з інших відділень дівчата приходили помилуватися норковою шубкою.

Увечері вийшовши з автобуса, Віра йшла щаслива, все торкаючись щокою до лагідного хутра, не помічаючи нічого й нікого довкола. Тільки-но зайшовши в провулок неподалік її будинку, почула за собою кроки. Вона прискорилася, звук кроків став сильнішим. Віра побігла і раптом зрозуміла, що її наздоганяють. Вона вирішила не здаватися, згадавши, що у неї в пакеті банку із солоними огірками, що їй дали в лікарні.

У цей момент вона була під аркою, притулилася спиною до стіни й почала діставати з пакета банку, одночасно Віра благала про себе:

«Господи, прошу тобі, допоможи. Ангел-охоронець, ти завжди поруч, прошу тобі, я тільки купила шубку, перший день у ній, будь ласка, я більше ніколи не зможу купити собі таку. Ну, допоможи ж, благаю».

Чоловік був уже поруч і раптом вона відчула, що біля ноги щось є й одразу почула грізне гарчання. Віра подивилася вниз, поряд з нею стояла величезна вівчарка і скалилася на чоловіка. Той від несподіванки послизнувся і мало не впав. Собака кинулась на нього, і він рвонув, що було сили. Віра від того, що лихо її минуло, розплакалася.

А вівчарка стояла і ніби чекала на неї, потім потихеньку пішла вперед, озираючись на дівчину і вона пішла за нею. Собака зайшла за ріг, а коли Віра повернула за нею то вівчарки ніде не було. І тут Віра зрозуміла, її заклик допомоги був почутий і це точно був її ангел-охоронець. Віра крикнула в ніч:

– Ангеле мій, хранитель мій, дякую тобі, за порятунок і допомогу.

Віра підійшла до вхідних дверей під’їзду і підняла руку, щоб відкрити її й тільки зараз зрозуміла, що вона і досі стискає в руках банку з огірками. Вона засміялася, і вже щаслива пішла додому, продовжуючи дякувати своєму рятівнику.