Яна у шлюбі вже шість років, і вважає, що їй дуже пощастило. Не тільки з чоловіком, а й зі свекрухою. З нею Яна чудово ладнає.

Єдиний момент, за яким час від часу між невісткою та свекрухою виникають тертя – це вітання зі святами: днями народження, новим роком, Восьмим березня, різними річницями та іншими датами. Вірніше, ставлення до цих поздоровлень.

Можливо, по молодості років, а може, тому, що в її сім’ї цього моменту якось не приділяли особливої ​​уваги, Яна відноситься до чужих дат дуже легковажно. Наприклад, ось вона точно пам’ятає, що у тітоньки наступного тижня в середу день народження треба було б зателефонувати й привітати. Пам’ятає до вівторка. А потім якось закрутиться, запрацюється, раз – а на календарі вже четвер. Знову все проспала!

– Яночко, ну як же так, — журиться свекруха. – Так не можна! В людини ж свято, а ти не привітала. Це твоє ставлення до людини, як ти не розумієш!

І Яна почувається двояко – з одного боку, справді винна. Адже навіть зранку згадувала, але якось не подзвонила відразу, здалося, рано ще, тітонька спить, а потім закрутилася, і вийшло як завжди… З іншого боку, Яна не зі зла. Її близькі подруги вже звикли й не ображаються. І тітонька не образиться. Святкувати все одно планували в суботу, то навіщо дзвонити в середу? У суботу Яна з чоловіком поїдуть до тітоньки з подарунком і привітають як слід…

– Ні, привітати треба! – Упевнена свекруха. – Саме в день народження, і з самого ранку! Вітати ближче до вечора – це теж поганий тон. Виглядає так, ніби про людину згадали випадково… Негарно виглядає! Фу!

Свекруха надає всім цим привітанням велике значення. Сама пам’ятає всі дати, без будь-яких нагадувань вітає навіть подруг, з якими працювала багато років тому, дзвонить завжди з самого ранку і ніяк інакше. Відповідно, такого ж ставлення чекає і на себе. Для неї ситуація “вона мене навіть з днем ​​народження не привітала” схожа, мабуть, на кровну образу. Ну як, як можна забути, що в людини важлива дата? Тим більше у сім’ї. Адже зараз не такі сім’ї, як раніше, коли всіх не згадаєш.

А Яни виходить виправдати очікування мами чоловіка далеко не кожен рік. Минулого разу ось теж схаменулась тільки ввечері – ще добре хоч не наступного дня. Вибачалася, посипала голову попелом, сама мало не плакала. Свекруха розмовляла рівно і доброзичливо, але, відчувається, була засмучена і збентежена. Як же так?..

Щиро кажучи, причини такої образи Яна не розуміє. Сама вона ніколи не пам’ятає навіть, хто її привітав, хто ні. Їй не ніколи б не спало на думку вимірювати ставлення до себе часом привітання або навіть його наявністю – у її системі координат ці дані не корелюють абсолютно. Але у свекрухи інша думка.

Свекруха вітає навіть свою сестру, з якою у сварці. Обов’язково, звичайно, з ранку – з днем ​​народження, з Новим роком, з Восьмим березня. Сестра відповідає свекрусі тим самим. На великі свята у них навіть своєрідне змагання – хто раніше зателефонує.

Ось цього Яна абсолютно не розуміє.

Відносин ніяких, розмова нікому не приносить задоволення, по пів року сестри можуть не телефонувати взагалі й чути один про одного не хочуть. Але НЕ ТЕЛЕФОНУВАТИ НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ для обох просто немислимо. “Щоб вона потім не сказала, що я навіть про її день народження не згадала!” – пояснює свекруха. Після розмови обидві п’ють ліки – від тиску і від серця, і тривалий час приходять до тями. І обидві дивним чином задоволені, переводять дух, начебто велику справу зробили.

Ви надаєте значення вітанням, вважаєте, що це показник ставлення до людини? Адже справді, про свої дати ми якось не забуваємо. Пам’ятаємо дні народження дітей, коханих. А якщо дата ніяк не тримається в пам’яті – можливо, ця людина просто не така близька і цікава?

Або все-таки нічого це не означає, і надавати цим привітанням значення безглуздо?

Самі вітаєте близьких? Зранку? або як доведеться?

А якщо стосунки зараз не дуже, наприклад, із сестрою, з мамою – все одно зателефонуйте? Чи ця вимучена розмова та нещирі привітання не потрібні нікому?

Як у вас?